23 серпня 2025 р. в Історико-меморіальному музеї  Степана Бандери відбулося урочисте відкриття виставки, присвяченої  Дню Державного Прапора України – символу нашої єдності, сили та незламності. Дана виставка об’єднала історичну пам'ять та сучасну боротьбу за незалежність. Презентувала її наукова співробітниця Леся Супрун.

Матеріали виставки висвітлюють  історію становлення українського прапора, його символіку, етапи розвитку та роль в національно-визвольній боротьбі. Виставка включає  унікальні експонати, документи, світлини з музейної колекції, які засвідчують глибоку шану до національних символів.

Основним експонатом виставки є синьо-жовте знамено – хоругва, із зображенням ікони святого Георгія-Змієборця, яка слугувала капеланським прапором отця Андрія Бандери в лавах Української Галицької Армії.  Цей унікальний історичний артефакт символізує  його духовну службу та патріотичну діяльність в час визвольних змагань початку ХХ століття.

Окреме місце займають прапори розписані та передані нашими захисниками із зони бойових дій. Вони пройшли через фронт, були свідками найзапекліших боїв і зберегли на собі сліди реальної історії. Кожен напис, автограф – це особиста історія, побажання перемоги, слова вдячності від бійців і їхніх рідних.

Щиро дякуємо всім, хто взяв участь у відкритті виставки та церемонії підняття Державного Прапора України! 

Нехай наш Прапор завжди майорить над вільною Україною!   

Підготувала Ольга Чолій

27 липня 2025 року на дворі ряснів дощ, а в Староугринівській церкві Входу Господа в Єрусалим відбулася панахида та поминальне Віче на вшанування пам’яті командира сотні «Залізні» Української Повстанської Армії. Організаторами дійства були Івано-Франківська обласна громадська організація «Чорний Ліс» (голова Іван Жирик), Історико-меморіальний музей Степана Бандери (завідувач Богдан Яневич), сільська рада Новицької ТГ (голова Богдан Дадяк, заступник голови Ігор Пробоїв) і староста сіл Старого і Середнього Угриновів Любов Іванюк, Староугринівська греко-католицька церква (парох о. Ярослав Мельничук, голова церкви Володимир Луцан, паламар Ярослав Турчиняк) і парафіяни та хористи місцевого храму.

Після панахиди о. Ярослав Мельничук наголосив на необхідності за всякої можливості вшановувати пам'ять борців за незалежність України. Староста округу Любов Іванюк розпочала віче і після державного гімну «Ще не вмерла Україна» надала слово ініціатору заходу Іванові Жирику, який розповів про гостей, що приїхали на це вшанування з різних регіонів України – Донеччини, Харківщини, Луганщини та інших областей і Прикарпаття одягнених в однострої різних військових формацій з національною символікою. Він подякував громаді за організацію поминальної церемонії та надав слово завідувачу музею С. Бандери – Богдану Яневичу, який розповів присутнім про життєвий шлях Михайла Оленюка та вручив символічну «ПАМ’ЯТКУ» Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери, скріплену печаткою і підписом в. о. директора Оксаною Романів, представнику родини героя УПА – Володимиру Луцану, який зі своїми батьками і братом у 1998 році відшукали місце захоронення сотника в с. Гостів поблизу м. Тлумача.

Далі пролунало ще кілька виступів від гостей зі східних областей України, які тепер окуповані росіянами. Завершилося дійство духовним гімном у виконанні церковного хору «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни !» і окликами «Слава Україні!» – «Героям Слава!».

На символічній поминальній трапезі звучало багато спогадів як про героїв УПА так і про сучасних борців з московською агресією.

 Михайло Оленюк («Ігор», «Олег»)

Народився 24 жовтня 1919 року в Угринові Старому Калуського повіту. Його батьки Іван (син Якова Оленюка і Марії Уляк) і Параска (донька Степана Рученчина і Марії Берложецької) були рільниками і володіли невеликими земельними ділянками на яких вирощували необхідні для проживання сім’ї продукти.

У 1930 році закінчив сільську народну школу і ще 2 роки продовжував навчання в Калуші. Михайло був однолітком і побратимом Богдана Бандери тому о. Андрій Бандера надав можливість йому переїхати до с. Ягольниці на Тернопільщину для допомоги по господарству тамтешньому пароху Володимиру Антоновичу та його дружині Катерині Глодзінській (рідній сестрі Мирослави Бандери), де в багатій бібліотеці господарів мав можливість займатися самоосвітою. У 1936 році повернувся до рідного села і став активним просвітянином, учасником руханково-пожежного товариства «Луг».

Після радянської окупації Західної України у 1939 році Оленюк нелегально переходить на територію Генерал-губернаторства, проходить військовий вишкіл ОУН у Кракові, мабуть ставши до лав Українського Легіону «Соловейко» сформованого Олексою Луцьким з с. Боднарів. У 1942—1943 роках служив в Українській допоміжній поліції, але згодом перейшов до УНС (Української Національної Самооборони), де виконував функції інструктора-вишкільника. Від осені 1943 року вступає до сотні «Змії» командира «Різуна». В січні-березні 1944 року — політвиховник сотні з позивним «Ігор», невдовзі — очолив четверту чоту.

Навесні 1944 року направлений у старшинську школу «Олені-1», яку закінчив у званні булавного. Влітку того ж року призначений чотовим сотні «Месники» ТВ-22 «Чорний ліс», а з жовтня очолив новосформовану сотню «Залізні»* куреня «Смертоносці» та був підвищений до звання старший булавний із псевдом «Олег».

В лютому 1945 року сотня перейшла до складу куреня «Дзвони». 15 квітня 1945 року Михайло Оленюк був підвищений до звання хорунжого, а вже наприкінці місяця сотня повернулася до складу куреня «Смертоносці».

Важко поранений у бою з відділами НКВС в Гуковому лісі біля села Гостів на Тлумаччині за різними свідченнями 14-17 травня, щоб не потрапити живим у полон, дострелив себе. Похований 18 травня 1945 року на місцевому сільському цвинтарі с. Гостів (тепер в Тлумацькій міській громаді в Івано-Франківській області).

Трагічний липень в родині Бандерів

Цими днями, 21-23 липня,  минає 83-річниця з дня  загибелі  молодших братів Степана Бандери – Василя та Олександра, які стали жертвами польського та німецького терору. Вони як і інші члени родини, є прикладом самовідданості та  жертовності. Долучившись до когорти тих, хто поклав своє життя на вівтар боротьби за незалежну Українську Державу, були закатовані в концентраційному таборі “Освенцім” (Аушвіц), який називали «млином смерті». Саме в цьому концтаборі опинилося чи не найбільше українських політв’язнів, заарештованих гестапо після проголошення «Акту відновлення незалежності України 30 червня 1941 року».  Трагічна загибель обох братів Бандерів, практично в один час, показує, якою ціною здобували українські патріоти свободу в умовах тоталітарних режимів. Найкрашим вшануванням їх, буде не дати забути про їхній вагомий внесок в історію нашої держави та в боротьбу за її незалежність.

БАНДЕРА ВАСИЛЬ (1915–1942) – учасник національно-визвольних змагань, член ОУН, брат С. Бандери.

Народився 12 лютого 1915 р. Навчався в приватній школі ім. Шашкевича та Державній  гімназії в Стрию (1926-1935 рр.). Член пластунського куреня “Червона Калина”.Закінчив агрономічний факультет Львівської політехніки у Дублянах та філософський факультет Львівського університету. Член Львівського повітового проводу ОУН (1937–1939).За виступ восени 1938 р. проти шовіністичної політики польських урядовців на одному із студентських зібрань у Львові був ув’язнений у концтабір “Береза-Картузька”. Після розпаду Польщі (1939 р.) повернувся до Львова. У другій половині жовтня 1939 р., перейшовши радянсько-німецьку демаркаційну лінію, разом із братом Степаном добрався до Кракова. Поселились на вул. Страшевського в квартирі, покинутій під час війни колишніми мешканцями. 11 серпня 1940 р. Василь Бандера одружився з Марією Возняк. 1–3 травня 1941р. був учасником другого Великого збору ОУН.

Від  червня 1941 р. працював у станіславському обласному відділі пропаганди ОУН (тепер м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 15), допомагаючи обласній управі встановлювали українську владу (мадярські окупаційні війська не перешкоджали). З приходом у вересні 1941 р. німецьких військ, українських урядовців несподівано заарештували гестапівці. Закували й повели до в’язниці на вул. Білінського (тепер вул. академіка Сахарова), а по кількох днях відвезли до львівської в’язниці на вул. Лонського. Через декілька тижнів перевели до краківської тюрми “Монтелюпіх”, а 20 липня 1942 р. до концентраційного табору “Освенцім” (Аушвіц), де отримав ідентифікаційний № 49721. Замордований польськими наглядачами 21 липня 1942 р.

БАНДЕРА ОЛЕКСАНДР (1911–1942) – доктор політично-економічних наук, учасник національно-визвольних змагань, член ОУН, брат С. Бандери.

Народився 25 березня 1911 року. Вчився в Стрийській гімназії з українською формою викладання (1921–1929). Від 1928 року був членом старшопластунського куреня “Червона Калина”. Закінчив агрономічний відділ Львівської політехніки у Дублянах. Учасник національно-визвольних змагань, член ОУН від 1933 р. Навчався у Римській Вищій школі економічно-політичних наук і отримав вчений ступінь доктора політично-економічних наук. Був одружений з італійкою Марією Доміні. Член станиці ОУН у Римі, яку очолював професор Є. Онацький.

Під час німецької окупації переїхав до Львова й працював у секторі робітництва. Заарештований німцями в 1941 р. й відправлений до Краківської тюрми, а звідти у польський концтабір “Освенцім” (Авшвіц; в'язничний № 51020). 23 липня 1942 року замордований польськими наглядачами.

Його дружина М. Доміні, родичка італійського міністра Чіано, звернулась до італійського уряду, який надіслав запит у Берлін, що змусило адміністрацію концтабору розмістити українців в окреме приміщення й виводити на роботу окремою бригадою, щоб унеможливити зіткнення з поляками.

 Підготувала 

наукова співробітниця ІММСБ

Ольга Чолій

У четвер, 10 липня 2025 р.наукова співробітниця Історико-меморіального музею Степана Бандери - Ольга Чолій, провела наукову лекцію - "Життєвий шлях о. Андрія Бандери - приклад жертовності", приурочену 84-річниці з дня його розстрілу. В ході заходу представлено виставку та презентацію із світлин о. Андрія та його родини, а також низки документів, що стосуються його навчання, діяльності в Національній Раді, в уряді ЗУНР, документів про арешти в 1928, 1930, 1941 рр. Переглядаючи презентацію присутні мали можливість ознайомитись із сторінками кримінальної справи о. Андрія Бандери № 61112 (П), в якій розміщений такст автобіографічного рукопису "Мої особисті зізнання", де міститься інформація про нього, про сім'ю, про суспільно-політичні процеси в Галичині та відношення до них. Цікавими є трактування політичних переконань його дітей, про яких він надавав досить широку інформацію. Участь у заході взяли: керівник Будинку ветеранів "Джерело" Микола Федорів, ветерани та сім'ї загиблих героїв, які проходять реабілітацію, а також місцеві жителі. По  завершенню презентації всі присутні пройшлися залами музею, прослухавши змістовну екскурсію.  

1 липня в конференційній залі Історико-меморіального музею Степана Бандери проведено презентації документів і світлин проголошення Акту відновлення української державності в червні-липні 1941 року.

23 травня 2025 р. Колектив Історико-меморіального музею Степана Бандери долучився до відзначення Дня Героїв у Народному домі с. Підмихайля Новицької ОТГ. Керівник музею Богдан Яневич та наукові співробітники Ольга Чолій і Леся Супрун представили присутнім банерну виставку «Люди свободи – гаранти незалежності».

Минуле ХХ століття стало часом найактуальнішої боротьби за свободу. У праці Миколи Міхновського «Самостійна Україна» вперше були винесені політичні вимоги щодо незалежності України. Його завершення, 1991 р. увінчалося остаточним її утвердженням. Разом з тим, це століття – час існування на нашій землі двох тоталітарних режимів, які видавали себе нездоланними, проте зазнали краху. Тому, що зіткнулися із опором тих, кого ми називаємо Героями.

Ці люди дуже різні – поети, політики, військові, музиканти, науковці та художники. Їх опір був різним – хтось боровся за свободу, хтось з асвободу творчості, хтось зі зброєю в руках, а хтось пензлем. Кожного з них жорстоко карали, фізичними, моральними тортурами. Але вони зуміли зберегти свободу в собі.

Сьогодні, ми українці, знову відстоюємо свою сувепренність, вкотре показуємо незламність, силу і свободолюбивість. У цей нелегкий час наш обов’язок зберегти пам’ять про кожного хто оберігає нас. Хто щохвилини ризикує власним життям, виборює для нас мир.

 Завідувач музеєм Богдан Яневич привітав присутніх та розповів про перший у світі музей – Александрійський музейон (храм муз) заснований у 3 ст. до н. е. учнями Аристотеля де працювали вчені різних наукових галузей. Ознайомив з основними етапами створення і діяльності музею С. Бандери, який колекціонує і вивчає матеріали про розвиток Бандерівського руху, бо ця тема сьогодні набуває неабиякої актуальності у ствердженні української державності. А також запропонував провести в кінці грудня наукову конференцію для висвітлення всіх значущих подій музейно-меморіального комплексу які відбувалися упродовж 35 років, особливо тих які потребують додаткового вивчення, наприклад зйомки 1994 року художнього фільму "Дитячі роки С. Бандери".

Наукова співробітниця музею Леся Супрун провела короткий екскурс про документи зі світлинами виставки "Хроніка творення музею" у вітринах де хронологічно подана інформація про спорудження і підрив перших пам’ятників, про створення меморіального комплексу і першої експозиції місцевою громадою і калуським «Меморіалом», реконструкцію і будівництво музейних споруд, формування наукової експозиції та про напрямки діяльності музею.

19 травня 2025 року з нагоди Міжнародного дня музеїв на території староугнинівського меморіального комплексу Степана Бандери презентовано виставку "Хроніка творення музею" та інсценізацію історичної реконструкції побуту родини Бандерів

 Завідувач музеєм Богдан Яневич привітав присутніх та розповів про перший у світі музей – Александрійський музейон (храм муз) заснований у 3 ст. до н. е. учнями Аристотеля де працювали вчені різних наукових галузей. Ознайомив з основними етапами створення і діяльності музею С. Бандери, який колекціонує і вивчає матеріали про розвиток Бандерівського руху, бо ця тема сьогодні набуває неабиякої актуальності у ствердженні української державності. А також запропонував провести в кінці грудня наукову конференцію для висвітлення всіх значущих подій музейно-меморіального комплексу які відбувалися упродовж 35 років, особливо тих які потребують додаткового вивчення, наприклад зйомки 1994 року художнього фільму "Дитячі роки С. Бандери".

Наукова співробітниця музею Леся Супрун провела короткий екскурс про документи зі світлинами виставки "Хроніка творення музею" у вітринах де хронологічно подана інформація про спорудження і підрив перших пам’ятників, про створення меморіального комплексу і першої експозиції місцевою громадою і калуським «Меморіалом», реконструкцію і будівництво музейних споруд, формування наукової експозиції та про напрямки діяльності музею.

Гостям дійства, представникам і керівникам громади, працівникам культури і освіти, учням і їхнім батькам запропоновано пройти на територію меморіального комплексу до входу хати-плебанії з боку криниці для ознайомлення з оновленнями які вже здійснені й передбачаються до монтування. Про перші кроки в облаштуванні залишків священничої резиденції та її подальшої реконструкції 30-річної давнини пригадували учасники тих подій Ігор Пробоїв і Любов Іванюк. В канцелярії пароха о. Андрія Бандери продемонстрована експонати які висвітлюють 200-літню історію староугринівської церкви.

Наукова співробітниця музею Ольга Чолій презентувала інсценізацію історичної реконструкції побуту родини Бандерів починаючи зі знайомства з наймолодшим сином о. Андрія – Богданом Бандерою. У наступному залі гості познайомилися зі Степаном Бандерою, його сестрою Володимирою і братами Олександром і Василем одітими у вишиванки. В головному покою колишньої резиденції глядачів очікував чи не найбільший сюрприз – Оксана і Марта Бандери розповіли про власне життя і громадську діяльність, навіть декламували поезію під звуки старовинного роялю. 

Для підбору акторів, а це учні середньоугринівського ліцею під керівництвом бібліотекарки Лідії Перегіняк, було взято до уваги вік кожної дитини о. Андрія станом на 1925-1928 роки та зовнішню схожість. То ж присутні змогли зануритися в історичне минуле 100-річної давнини через рольову гру та сучасні форми «краєзнавчого квесту» використовуючи науковий експеримент:

·        наймолодший Богдан вчиться читати і розмірковує про вступ до ОУН;

·        гімназист Стрийської гімназії Степан Бандера розробляє мапу пішого переходу від Старого Угринова до Станіславова через Чорний Ліс, протяжністю 24 км.;

·        Василь і Олександр завзято грають у шахи;

·        Володимира мріє про своє заміжжя зі священником, готуючи придане вишиваючи рушник;

·        Марта міркує над втіленням ідеї жіночого підпілля;

·        наймолодша із сестер – Оксана вражає зовнішньою схожістю і поетичністю до своєї мами Мирослави.

Доречно сказано, що усі діти отця Андрія володіли грою на різних музичних інструментах але у майбутнього Провідника ОУН почав визрівати задум пробудження місцевих громад шляхом створення драматичного гуртка який би подорожуючи довколишніми селами переконував краян створювати різноманітні громадські організації (Сокіл, Луг, Пласт, Сільський Господар, Просвіту…) з метою подальшого формування модерної Української держави.

По завершенню інсценізації виступали голова Новицької об’єднаної громади Дадяк Богдан Іванович, його заступник Пробоїв Ігор Васильович і староста Середньоугринівського округу  Іванюк Любов Петрівна із вдячністю та сподіваннями на продовження цього надзвичайно вдалого науково-мистецького експерименту.

Колектив музею Степана Бандери висловлює щиру подяку дирекції Середньоугринівського ліцею за співпрацю, а також усім учасникам і присутнім, які спромоглися долучитися до нашого дійства.

8 травня 2025 року в Історико-меморіальному музею С. Бандери відкрито виставку «Бандерівський рух крізь призму Другої світової війни». У створенні та презентації виставки взяли участь працівники музею та представники Новицької територіальної Громади і Середньоугринівської старостинського округу

 https://www.facebook.com/share/v/12KK7c2hdUV/

4 травня 2025 року в хаті-плебанії Історико-меморіального музею Степана Бандери відкрито виставку "Староугринівська церква В'їзду Господа в Єрусалим"

 Ця виставка діятиме кілька тижнів і спонукатиме як працівників музею так і мешканців села до збору інформації та цікавих матеріалів про історію церкви, її парохів, а також подій пов'язаних зі священичою родиною Глодзінських-Бандерів

8 квітня 2025 року на реставрацію передали архівні документи Організації українських націоналістів, які пролежали під землею 80 років. Їх знайшли місцеві жителі у бідоні під вивернутим після негоди деревом у лісі поблизу села Козаківка на Івано-Франківщині. У місткості було щонайменше пів сотні пропагандистських видань ОУН, повідомила кореспондентка Суспільного.

На Прикарпатті вперше знайшли документи, які належали провідним структурам українського підпілля, розповідає директор комунального підприємства "Пам’ять" Василь Тимків.

"Це — унікальна частинка нашої історії й велика місія, щоб ці документи були реставровані, збережені, щоби небайдужі до нашої історії могли побачити ці документи, ці видання", — розповів Василь Тимків.

Бідон з архівами ОУН знайшли в лісі жителі села Козаківка Болехівської громади 4 квітня 2025 року. Вони передали їх учасникам пошуково-історичного клубу сусіднього села Тисів, говорить голова первинного осередку клубу Віктор Савчук.

Шановні відвідувачі !

Звертаємо вашу увагу на графік роботи Історико-меморіального музею

Степана Бандери:

13 квітня (неділя) – вихідний день

19 квітня (субота) – працюємо до 13:00 год.

20 квітня (неділя) – вихідний день

З прийдешніми святами!

30 березня 2025 р. науковці Історико-меморіального музею Степана Бандери взяли участь у засіданні Краєзнавчого клубу, який проходив у Краєзнавчому музею Калущини. Завідувач ІММСБ Богдан Яневич презентував створення Краєзнавчого клубу при Історико-меморіальному музею Степана Бандери та екскурсійні маршрути «Бережниця – Старий Угринів», «Чорний ліс» http://rozrobkamarshrutuczornyjlis.blogspot.com/

Ольга Чолій, науковий співробітник ІММСБ вела мову про оновлення експозиції в хаті-плебанії родини Бандерів та про «Пластунську подорож Степана Бандери з Угринова Старого до Станіславова».

14 березня 2025 р. на фасаді Стороугринівського ліцею урочисто відкрили інтерактивну дошку, присвячену старшому солдату Ігорю Перегіняку - воїну 50 полку Національної гвардії України, який до останнього подиху захищав свою рідну землю. Ігор загинув під час бойового завдання на Покровському напрямку внаслідок штурмових дій ворога. Працівники Історико-меморіального музею Степана Бандери взяли участь у заході. Пам'ятаємо, шануємо героїв, які віддали життя за Україну! 

За ініціативи Історико-меморіальному музею С. Бандери створюється Краєзнавчий клуб з осередками на території кожного населеного пункту Новицької територіальної громади

Науково-практична конференція до 75-ої річниці загибелі головного командира Української повстанської армії генерал-хорунжого Романа Шухевича переноситься. Про подальші зміни будемо повідомляти.    

У неділю, 23 лютого 2025 р. під патронатом музею Степана Бандери і депутата обласної ради М. Рудик організовано захід за сприяння місцевого лісництва з пошанування пам'яті командирів ТВ 22 Василя Андрусяка - "Різуна" та провідників підпілля ОУН С.Гаврилюка - "Жара", В.Сенчака - "Ворона" та побратимів. Зустріч бажаючих в 11:00 на початку лісової дороги від с. Росільна. На місце проведення заходу буде довозити спецтехніка. 

З повагою, оргкомітет, 

уточнення за тел. +380683116749

Слава Україні! 

Оголошення

5 березня 2025 року 0 12:30 в с. Старий Угринів в конференційному залі Історико-меморіального музею Степана Бандери відбудеться робота щорічної регіональної науковопрактичної конференції по висвітленню нових досліджень та маловідомих сторінок боротьби відділів УПА та збройного підпілля ОУН на теренах краю.  

Адміністрація музею

тел. для довідок: 0683116749

В Коломиї та Космачі вшанували пам’ять сотенному УПА Мирославу Симчичу

 12 січня, в Коломиї та Космачі провели пам’ятні заходи по вшануванню пам’яті Герою України Мирославу Симчичу..

Розпочався захід біля пам’ятника на честь воїнів УПА та Героїв Національно-Вивольної боротьби у присілку Рушір неподалік села Космач. Присутні вшанували пам’ять героїчного бою Березівської сотні УПА, якою керував Мирослав Симчич.

В Коломиї на цвинтарі “Монастирок” біля церкви Благовіщення Пречистої Діви Марії освятили пам’ятник, встановлений на могилі Мирослава Симчича. Священослужителі провели панахиду та помолились за душу Героя.

Також біля монументу Борцям за Незалежність України провели мітинг, де хор “Просвіта” заспівав гімн ОУН-УПА, патріотичні пісні та зачитали вірш Миколи Симчича “Кривоносові”.

В Музеї історії міста Коломиї відкрили виставку, яка присвячена 100-річчю Мирослава Симчича. Організатори презентували архівні матеріал про життя Героя, а також бюст Героя.

        У неділю, 26 січня 2025 р. з ініціативи Історико-меморіального музею Степана Бандери (завідувач Степан Лесів) спільно з Перегінською станицею Братства вогяків ОУН-УПА (керівник Роман Корінь), Івано-Франківським обласним комунальним підприємством «Пам’ять» (керівник Василь Тимків) та громадською організацією «Повстанець» проведено заходи, приурочені пам’яті Героїв Крут та 96-ій річниці створення Організації Українських Націоналістів.

         В рамках заходу в ареалі с. Космач пошановано пам’ять члена Центрального проводу ОУН Михайла Степаняка – «Лекса». На родинному обійсті, а згодом на місцевому кладовищі відслужена падахида в пам’ять про нього.

         Степан Лесів – завідувач Історико-меморіального музею Степана Бандери підготував і подав загалу історичну довідку про життєвий шлях і роботу в проводі ОУН Михайла Степаняка «Лекса».

         Опісля всі разом переїхали на околицю с. Дзвиняч, де були пошановані Марковецький Юрій – «Промінь», кущовий провідник ОУН та Костюк Іван – «Степан», працівник референтури Станіславівського проводу ОУН. Загинули вони 20 травня1952 р. у  нерівному бою з московитами в с. Дзвиняч. Підпільники були оточені облавниками за доносом місцевого жителя.

         У бою підпільники знищили оперативного працівника Солотвинського райвідділу мгб ст. лейтенанта Вакуленка.

         У Солотвині на цвинтарі помолились на могилі повстанців, загиблих 22 лютого 1952 р. серед яких:

Михайло Дяченко – «Гомін», «Марко Боєслав», референт  пропаганди крапроводу ОУН «Захід-Карпати», редактор журналу «Чорний ліс»;

Онуфрій Онуфрак – «Деркач», керівник Солотвинського райпроводу ОУН;

Марта Свідрук – «Настя», «Черемшина», «Марійка», друкарка Станіславського окружного проводу ОУН;

Йосип Симанів – «Смілий», охоронець Станіславського окружного проводу ОУН;

Михайло Фесюк – «Чумак», стрілець боївки «Променя»;

Михайло Янишевський – «Яструб», референт СБ Солотвинського райпроводу ОУН;

Михайло Дрогомирецький – «Захар», охоронець референта пропаганди крайпроводу ОУН.

Поминальною молитвою вшанували пам’ять про курінного Ігора Дячишина – «Іскру» , який загинув 8 жовтня 1946 р.

Також помолились на могилі Йосипа Павлушинського – «Богдана» та Дмитра Рогіва – «Зуба», які загинули 6 червня 1955 р. на хуторі с. Манява.

      Опісля учасники заходу перейшли до Народного дому с. Солотвино, де хор Перегінської станиці Братства вояків ОУН-УПА (художній керівник Ярослав Люльчак) підготували концертну програму з повстанських пісень.