В неділю, 23 жовтня, біля с. Вербівка Рожнятівського району в лісовому масиві урочища «Перелісок» при велелюдному зібранні відбулось освячення пам’ятного хреста та відправлення панахиди на місці загибелі керівного складу Перегінського районного проводу (РП) ОУН. Даний провід з початку 1945 р. до дня загибелі 26(27) червня 1946 р. очолював Худин Іван – «Шершень», «Галайда», родом з с. Белеїв Долинського району. Господарчим референтом цього проводу був Михайлюк Дмитро – «Хміль», «Дідо», уродженець с. Старий Угринів Калуського району. Він до кінця 1944 р. очолював Перегінський РП ОУН. Технічним референтом проводу ОУН був Ілиняк Микола – «Ромко», родом із с. Вербівка.

Розповідаючи про даний захід, варто наголосити на  активній організаційній роботі сільського голови п. Василя Пацкуна та місцевого пароха о. Івана Носика, а також громадянську позицію місцевої громади. Окрему подяку слід скласти керівництву Осмолодського держлісгоспу та родині Миколи Ілиняка. Встановити місце, де полягли герої, допоміг житель села Керницький Петро Михалович (1932 р.н.).

Даним заходом завершився цілий етап дослідницько-пошукової роботи Історико-меморіального музею Степана Бандери (ІММСБ)...

В часі діяльності збройного підпілля ОУН в період 1944-1950-х років в с. Вербівка та довколішних лісових масивах певний час базувався керівний склад підпілля Перегінського районного проводу ОУН та Калуського надрайонного проводу ОУН.

Зокрема, станом на весну 1946 р. Перегінський районний провід ОУН очолював Худин Іван – «Шершень», «Галайда», родом з с. Белеїв Долинського р-ну. Господарчим референтом цього проводу був Михайлюк Дмитро – «Хміль», «Дідо», родом із с. Старого Угринова. Він до кінця 1944 р. очолював Перегінський РП ОУН. Технічним референтом при проводу ОУН був Ілиняк Микола – «Ромко», родом із с. Вербівка.        

Охоронна боївка Перегінського РП ОУН станом на весну 1946 р. налічувала 7 осіб, зокрема: «Грім» – Варварук Микола, «Ромко» – Шкіль Степан, «Борун», «Дністер», «Дуб», «Гонта», «Ігор».

В середині червня 1946 р. за наказом «Шершеня» четверо охоронців...

“Я приймаю вирок смерти…” – під такою назвою 15 жовтня 2016 року в Історико-меморіальному музеї Степана Бандери пройшов захід, приурочений 57-ій річниці трагічної загибелі славного земляка. 

Біля символічної могили із надгробним хрестом з могили Провідника із Мюнхена зібрались представники громадських та політичних організацій міста Калуша і району, місцева церковна громада, працівники музею, де поминальною панахидою, яку відслужив місцевий парох о. Ярослав Мельничук, вшанували пам’ять борця за незалежну Українську Соборну Самостійну Державу Степана Бандери...

Саме такими словами розпочався урочистий захід в Старому Угринові, приурочений 74-ій річниці створення Української Повстанської Армії. Це була назва ряду українських військово-політичних структур, що діяли в Україні протягом 20 століття, могутня сила, яка змогла підняти націю з колін і повела до боротьби за волю та незалежність.

Вже впродовж 26 років, цього дня, на території Історико-меморіального комплексу Степана Бандери традиційно збираються представники влади, художні  колективи, школярі, місцеве населення, гості та запрошені,  щоб відзначити чергову річницю створення УПА та вшанувати тих, чиї імена, викарбувані золотими літерами, надовго залишаться в нашій історії та людській  пам’яті, вклонитися тим, хто не дивлячись на пережиті роки, на пройдені нелегкі шляхи, ще можуть приїхати на такі зустрічі. Жодного разу святкування не проходило без представників Калуської станиці братства вояків ОУН-УПА...

Йосиф Сліпий — первоієрарх Української Греко-Католицької Церкви, верховний архієпископ Львівський і митрополит Галицький, кардинал, визначний церковний і науковий діяч.

Cправжнє прізвище Йосифа Івановича - Коберницький-Дичковський. Прізвище Сліпий він успадкував від сільського прізвиська діда. (Існує версія, що цей псевдонім походив від одного з предків, якого в 1709 році московити осліпили за те, що він воював під Полтавою проти царя Петра І на стороні гетьмана Івана Мазепи та шведського короля Карла XII.) Народився Йосип 17 лютого 1892 року в селі Заздрість, Теребовельського повіту в багатодітній родині. Батько – Іван Коберницький-Сліпий, а мати – Анастасія Дичковська. З дитячих років хлопчина зростав в атмосфері Божих наук, так як народився і був вихований в українській християнській хліборобській глибоко віруючій родині. Саме там йому  прищепили любов до рідного українського народу...

За усталеною традицією, як і кожного року, рік 2016 не став винятком …

З ініціативи  Історико-меморіального музею Степана Бандери об 11 годині в приміщенні Центру художньої творчості дітей та юнацтва відбулась науково-практична конференція на тему: “Формування та бойовий шлях відділів УПА ТВ 23 “Маґура”. Курінь “Промінь”. Дана конференція приурочена 66 річниці  загибелі головнокомандувача УПА, Провідника ОУН в Україні, Героя України – Романа Шухевича. Головуючий на конференції завідувач Історико-меморіального музею Степана Бандери Степан Лесів розпочав роботу із традиційного вшанування пам’яті хвилиною мовчання всіх тих, кого як і в минулому, так і в повсякденні називають людьми чину, тими – завдяки кому ми можемо гордо себе називати “громадянами України”.

Степан Лесів привітав всіх присутніх з початком роботи конференції і побажав нових наукових здобутків на ниві дослідження нашої героїчної і водночас трагічної історії....

Саме під такою назвою з 5 по 14 січня 2016 року працівники історико-меморіального музею Степана Бандери проводили захід, в рамках якого в музеї проходили дні відкритих дверей для жителів сходу України, які в період Різдвяних свят перебували на території Івано-Франківської області. Метою і завданням працівників музею було ознайомлення жителів вищезгаданого регіону із державотворчою   концепцією Степана Бандери, сучасний погляд на неї, її втілення сьогодні.

За даний період комплекс відвідали близько 150 осіб із Кіровоградської, Харківської та Луганської областей. Всі вони мали можливість побачити експозиційні зали музею, прослухати екскурсійний матеріал та тематичні лекції:  “Степан Бандера: сучасна ситуація”, “Державотворча концепція Степана Бандери  та її втілення в сучасній Україні”,  “Степан Бандера – 100 років: сучасний погляд”.                                                                                                                     

Із великим захопленням гості оглядали експозицію хати-плебанії...

Оксана Бандера – одна із восьми дітей цієї славної родини.  З різницею в один день ми відзначаємо дві дати, пов’язані із цією людиною  –  22 грудня 1917 рік – дата народження, а 24 грудня 2008 рік  –  дата смерті.

На час смерті матері Оксані виповнилося 5 років.  Мама, Мирослава Бандера, померла в 1921 році від туберкульозу (згадує Степан Бандера в «Моїх життєписних даних», а за твердженням місцевих старожилів,  Мирослава померла від кровотечі під час пологів).

В різних історичних, публіцистичних, художніх книжках радянського видання постійно підкреслювалось, що туберкульоз – це хвороба бідних у капіталістичних країнах, результат важкої праці, поганих побутових умов і недоїдання. Тож з цього можна зробити висновок, що сім’я Бандерів не жила в розкошах.  Навіть Ярослав Рак, який знав Бандеру ще коли вони вчилися в стрийській  гімназії, у своїх спогадах зазначав: ”Він був низького росту, шатен, дуже бідно одягнений”, а під час арешту о.  Андрія Бандери в Тростянці в протоколі є фраза, яка заслуговує уваги : «... без конфіскації майна за відсутністю такого» ...

Голод 1932-1933 років став для українців тим, чим був голокост для євреїв і різанина 1915 року для вірменів. Як трагедія, масштаби якої неможливо збагнути, голод травмував націю, залишивши на її тілі глибокі соціальні, психологічні рани, які вона носить до сьогодні, кинув чорну тінь на методи й досягнення радянської системи.

Голодомор 1932-1933 років є одним із найбільш замовчуваних злочинів ХХ століття проти українського народу. Закон, прийнятий Верховною Радою України №376-V від 28 листопада 2006 року “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні” кваліфікує його як геноцид українського народу. Це був найбільший у світі злочин, вчинений комуно-більшовицькою системою, що привів до багатомільйонних втрат у сільській місцевості на території Української РСР.

На сьогоднішній день матеріали, що зберігаються в архівах України, зокрема в Галузевому державному архіві Служби безпеки, в центральних та обласних системах Держкомархівів України, в архівах Росії і деяких європейських держав, а також багато опублікованих матеріалів є підтвердженням того, що голод в Україні був штучним.

Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати...

Теплої літньої ночі з 1-го на 2-ге червня 1952 р. на полі неподалік села Верхня Калуського району від рук агентів МДБ «Вітра», «Кучера» і «Опришка» підступно загинув провідник ОУН Журавенщини «Петро» - «Токар». Два його охоронці – Гандзюк Володимир – «Остап», «Морозенко» та Дуда Ілля були захоплені живими. Так розпочався процес остаточної ліквідації підпілля ОУН на цих теренах, який завершився за неповних два місяці.

Із скупих біографічних даних, якими володіємо на сьогоднішній день відомо наступне. На терени Жидачівщини провідник «Токар» перейшов працювати влітку 1949 року. Основним місцем осідку були села на території сучасного Калуського району, зокрема, Стефанівка і Верхня.

Підтримку по с. Стефанівка надавали родини наступних господарів. Пілянський Василь, син якого Василь - «Богун» разом із Новатчук Федором-«Луговиком», ...

Наша кнопка:



<a href="https://bandera.if.ua/" target="_blank"><img src="https://bandera.if.ua/ImgEngine/museum-bandera.gif" alt="Історико-меморіальний музей Степана Бандери" width="88" height="31" border="0"></a>