Участь «Березівської» сотні УПА в боях за Космач

в січні-лютому 1945 р. Бій у Рушорі.

         З плином часу героїка боротьби відділів УПА в середині 1940-х років доповнюється легендами і міфами, віддаляючись від істини та об’єктивності. З одного боку це закономірний процес, адже це було «наше військо», яке боронило рідну землю. З іншого – втрачається історична правда і об’єктивність висвітлення подій. Така проблематика в повній мірі присутня у висвітленні бою сотні УПА «Березівська» зимою 1945 р. Ще однією, вельми поважною, обставиною у висвітленні даної події в «легендованому» контексті є те, що оповіді про Рушірський бій містять, насправді, факти з трьох-чотирьох боїв, що проводились в короткому відрізку часу за неповний місяць, середина січня – початок лютого 1945 р., в ареалі с. Космач, який охоплює і присілок Рушір с. Люча. Виходячи з цього, відбулись помилки щодо кількості загиблих з числа  каральних військ нквс, оскільки, накладався один бій на інший. В умовах підпільної боротьби і постійного маневрування структури ОУН-УПА подавали приблизне, інколи дещо перебільшене число ворожих втрат. Відповідно, з ворожої, тобто з радянської сторони замовчувалось і всіляко применшувалось число втрат, маніпулюючи фактажем боїв. У відповідності до цього, краще, щоб радянський солдат пропав безвісті, ніж загинув у бою з «націоналістичними бандами», оскільки псувалась звітність. Про «оригінальне» вирішення питання із загиблими радянськими вояками подано у звіті провідника Коломийської округи ОУН «Бориса» – Григорія Легкого за лютий 1945 р.: «… Космацька група (радянських військових у часі 31.01.-1.02.1945 р. – С.Л.) через два дні стягнула своїх побитих і спалила їх в центрі села. Одного свого к-ра похоронили на червоноармійськім кладовищі, інших к-рів фірами відвезли до Яблонова…».

         Для повноцінності нашого дослідження залучено максимальну кількість доступних джерел. Опрацьовано звіти теренової мережі підпілля ОУН, звіти партійних органів окупаційної влади, доповідні записки народному комісару внутрішніх справ УРСР за м. лютий 1945 р., матеріали архівно-кримінальних справ Івано-Франківського обласного управління Служби безпеки України (СБУ). Щоправда необхідно розуміти, що, навіть, ці документи містять певні похибки, особливо, стосовно кількості втрат особового складу. При опрацюванні матеріалів архівно-кримінальних справ треба зважати на те, що в переважній більшості полонені повстанці намагались зменшити до мінімуму кількість бойових сутичок та втрати зі сторони супротивника, або, взагалі, замовчувати про них. Про свої реальні втрати замовчували і радянські силові структури. Про це ми наводили вище.

Окрему групу матеріалів становлять спогади учасників тих подій, які писані в другій половині 1940-х рр. і поміщені в Літописах УПА основної серії.

         На підставі звітів підпілля ОУН і відділів УПА охарактеризуємо ситуацію в січні 1945 р. на Гуцульщині, зокрема, в досліджуваному нами районі с. Космача. На окрему, особливу, увагу заслуговують спогади командира сотні УПА «Стріла» з тактичного відтинку (ТВ) 22 «Чорний Ліс» «Хмари» – Петра Мельника, який згодом, з січня 1946 р., очолив ТВ 21 «Гуцульщина».

«…Порівнюючи відтинок Чорного лісу, де доводилося майже на кожному кроці стрінути ворога, тут було противно. Тут можна було їхати в білий день, куди кому потрібно. Саме село Космач положене між лісистими горами, де не находяться жодні головні дороги. Большевики в цьому селі були ще тоді, коли переходив фронт. Село досить велике і населення цього села, як на гірські села, досить свідоме. Кватируючи на присілку Ставник, я одержав записку від ком. «Грома» (Миколи Твердохліба – С.Л.), який в той час кватирував коло кур. «Скуби» (Дмитра Гаха – С.Л.) на прис. Плаюц і того самого дня перед вечором я з двома стрільцями зголосився на кватиру у ком. «Грома» та провідника «Роберта» (Ярослава Мельника – С.Л). Від них я одержав наказ, що задержуюся якийсь час на Гуцульщині аж до відкликання. Вони інформували мене, що на Гуцульщині крім Космача є ще около 50 сіл, де ще большевики до того часу не заложили своєї адміністративної влади. На перешкоді їм є наші повстанчі відділи, які оперують на Гуцульщині. Виходило з того, що на Гуцульщині буде тяжко большевикам заложити свій державний апарат. Треба згадати, що с. Космач в той час було столицею нашого повстанчого руху на Гуцульщині, де був зосереджений наш організаційний та військовий рух. В той час я стрінув ком. «Козака» (Миколу Яворського – С.Л.), який в той час був командиром відтинка на Гуцульщині. Він інформував мене, що на Гуцульщині знаходиться 16 сотень, які розташовані в околиці Космача…»

         Спогади яскраво ілюструють реальну ситуацію повстанської сили на даному терені. Саме в тому часі в Космачі перебував практично увесь керівний склад Станиславівського обласного проводу ОУН. Опрацьовувались директиви Проводу ОУН по зміні структури підпілля і формуванню на базі Станиславівського обласного Карпатського крайового проводу ОУН, одночасно, в тісному повстанському колі побратимів відзначались Різдвяні та Йорданські свята. З таким станом речей радянські окупанти, інформовані через своїх «сексотів», не хотіли миритись. На взяття «Космацької республіки УПА» більшовики організували військові сили у складі 31-го, 33-го та 87-го прикордонних загонів та 256 конвойного полку військ нквс. До цього військового загону долучили частини військових гарнізонів внутрішніх військ нквс з ближніх районних центрів. Військову операцію більшовики розпочали вранці 30 січня 1945 р. Численні підтвердження цьому знаходимо у багатьох джерелах. Наведемо ряд витягів.

         «… По Йордані в кілька днів большевики розпочали наступ на с. Космач. По цілоденнім бою ворогові вдалося зайняти с. Космач. Провідники та командири, які в той час були в Космачі, вицофали з села і в с. Текуча долучили до моєї сотні та разом з ними я відійшов до с. Баня-Березів. На другий день ком. «Грім» та провідники вирушили з с. Баня-Березів в Станіславську округу…»

Підтвердженням спогадів «Хмари» слугують матеріали звіту провідника Коломийської округи ОУН «Бориса», в якому детально описано розстановку та бойові завдання повстанських відділів, зокрема: «… Акції в горах мали характер інший, були проводжувані у більшому масштабі при участі великої кількості військових боєвих відділів. Їхньою ціллю … було ще заложити уряди та зліквідувати самостійні райони постою УПА та поробити їх для УПА безкорисними.

Перша акція радянських військ на село Космач відбулася 30 січня 1945 р. Вона була проведена планово і відбулась в час найгіршого холоду і сніговії. До акції були стягнені війська нквд з таких районів: Коршів, Коломия, Обертин, Печеніжин, Яблонів, Косів, Кути і Жаб’я. Акцією на с. Космач кермував штаб, що складався з: підполковника, двох майорів, двох капітанів, одного ст. лейтенанта, лейтенанта і ще кількох осіб. Штаб стояв в с. Брусторах. Більшовицькі сили для проведення даної акції розташовувались в Яблонові, Прокураві, Брусторах і Річці…

Найскорше почався бій за космацькою церквою від сторони Рушору. До 8-ої год. ранку бій вив’язався на цілому терені с. Космача фронтом 13 км довжини. З більшовицької сторони наступало около 1200 людей. Зі сторони УПА – участь в бою приймали такі сотні: сотня «Сурма» (ком. «Білий» – Юрко Долішняк – С.Л.) і «Трембіта» (ком. «Ґонта» – Микола Шкарупа – С.Л.) від сторони Рушора, командував ними кур. «Скуба» (Дмитро Гах – С.Л.). Від сторони Мелу держала заставу сотня «Чорногора» (ком. «Циган» – Федір Дицько – С.Л.). Від сторони Завоєл і Прокурави участь в бою брали сотня «Черемош» (ком. «Чабан» - Іван Скульський – С.Л.) і сотня «Орлика» (сотня «Дністер»,  ком. «Орлик» – Степан Чуйко – С.Л.) під командуванням кур. «Степового» (Тарасенка – С.Л.) і відділ «Славича» (Івана Шкондеюка – С.Л.). Сотня ім. Гонти (ком. «Маніва» – С.Л.) держала заставу від Микуличина і Ворохти. Найзапекліший бій вівся через цілий день за центр села Космача… Після бою більшовики увійшли у центр с. Космача і там заквартирували на ніч. Було їх около 200 осіб. Інші більшовицькі частини цофнулись до Брустор, Прокурави і Річки, а звідтам дальше…»

Командування УПА не хотіло миритись із падінням «повстанської столиці» і вирішило сконцентрувати свої сили і вдарити по більшовицькому гарнізону, який отаборився у с. Космачі. Акцію сплановано на 3 лютого 1945 р. До повстанських відділів Гуцульщини долучився курінь «Підкарпатський» («Скажені») командира «Прута» – Павла Вацика, який через облави в Чорному лісі перейшов на дані терени.

Варто також згадати, що в дорозі до Чорного лісу сотня «Стріла» та провідники ОУН з відділом охорони в 50  стрільців потрапили у великі облави і змушені були з боями пробиватись назад до с. Баня Березів. В це село в той час прийшов і командир УПА-Захід «Шелест» – Василь Сидор. Сотенний «Хмара» – Петро Мельник згадує: « … Коли ми кватирували в цьому селі, в той саме час відбувся другий великий бій в с. Космач, в якому брав участь курінь з Чорного лісу під ком. кур. «Прута». По Космацькім бою кур. «Прут» з своїм куренем закватирував в с. Вижний Березів. В цьому селі я стрінувся з кур. «Прутом» і він оповідав мені багато новостей…»

Повстанські відділи у складі трьох куренів налічували приблизно 1200 вояків. Повстанські курені Гуцульщини «Гайдамаків» (ком. «Скуби» - Дмитра Гаха – С.Л.) і «Карпатський» (ком. «Лісового» – Андрія Злобіна – С.Л.) підсилено куренем «Підкарпатський» («Скажених») (ком. «Прута» – Павла Вацика – С.Л.) із «Чорного Лісу».

         Сотня «Чорногора» командира «Цигана» – Федора Дицька із куреня «Гайдамаків» тримала заставу на присілку Завоєла. Всі сотні «Карпатського» куреня УПА залучені до встановлення засідок навколо с. Космача. Сотня ім. М. Колодзінського командира «Спартана» – Михайла Москалюкаа зробила заставу зі сторони с. Микуличина. Сотня «Трембіта» під командою сотенного «Ґонти» – Миколи Шкарупи контролювала дорогу від сс. Річки і Прокурави, сотня «Березівська» командира «Юрка» – Михайла Юрцуняка від с-ща Яблунова.

         Перебіг бою в с. Космачі та на під’їзних дорогах описано у звіті Коломийського окружного провідника ОУН «Бориса»:  «…Курінь «Скажених» і дві сотні куреня «Гайдамаків» досвітком повели наступ на центр села. Найскорше почався бій в центрі села. Заатакував більшовиків з-під Клифи курінний «Скуба», обстрілюючи їх передовсім мінометним і кулеметним вогнем. Курінь «Скажених» обстрілював центр з присілка Мел. Рішучого наступу на центр села не поведено, тому більшовиків впало тільки 80. Інтенсивніші бої відбувались на заставах. Від сторони Прокурави до центру села надходила більшовикам поміч. Її спинив сотенний «Ґонта», ударивши по ній з засідки. Вив’язався короткий бій, в якому більшовики стратили 38 вбитими і багато ранених. Зі сторони сотні «Ґонти» убитих було 3-ох і 2-ох ранених. Після одногодинного бою в с. Космачі з напряму Станиславова прилетів літак і розвідував терен, скидаючи при тому бомби, але без ефекту. Найпізніше почала бій сотня «Березівська» під командуванням сотен. «Юрка». О год. 12-ій від сторони Яблонова в напрямі Космача почали їхати більшовицькі авта. Всіх їх було 6 і одна лімузина. На передній заставі була 1-ша чота. Вона пропустила колону авт в середину засідки. 2-га чота пропустивши передні розшуки, підпустила авта на близьку віддаль і вдарила зпереду по автах. Це був знак для цілої сотні, яка наглим і інтенсивним кулеметним вогнем почала стріляти по автах. Більшовики пробували зіскакувати з авт, але відразу були знищувані кулеметним вогнем. Мимо всього мала кількість більшовиків зуміла ще вдержатись і відбивалась около 2-ох год. В той час над’їхала з Яблонова поміч трьома автами, зі сторони Космача підійшло около 70 більшовиків. Побачивши, що сотні грозить окруження, сотенний дав наказ вицофатись. В бою більшовики стратили поверх 100 людей вбитими, дуже багато поранених, 6 авт вантажних та одну лімузину. Між убитими більшовиками був майор (прим., підполковник Ніколай Дєргачьов – С.Л.) і ще сім старшин. Їх забрано і поховано в Коломиї…» Текст цього Звіту в частині опису бою за с. Космач з незначними відмінностями і доповненнями підтверджується спогадами чотового «Крамаренка» – Степана Ярицького із куреня «Скажених». Детально описав перебіг подій в часі цих боїв шеф зв’язку КВШ УПА-Захід Володимир Порендовський у спогадах під назвою «За Космач» під псевдонімом «Вірлинів К.»

Окремо хочемо висвітлити питання здатності «Березівської» сотні УПА влаштовувати успішні засідки та зводити бої проти ворожого війська. За неповний місяць січень 1945 р., включно з Рушірським боєм, сотня мала три великі бої.

В середині січня 1945 р. сотня «Березівська» командира «Мороза» – Дмитра Негрича базувалась в с. Голови Верховинського району. Серед ночі була піднята по тривозі і перейшла в повному складі в с. Дземброня. Всі три чоти окремо влаштували засідки неподалік цього села. Чота «Кривоноса» – Мирослава Симчича зробила засідку на віддалі близько кілометра від крайніх хат зі сторони с-ща Верховина (прим., в тому часі с-ще Жаб’є). Розташування стрільців у засідці здійснював «Кривоніс» особисто. Засідку влаштовано на віддалі приблизно 150 м від дороги із с-ща Верховина до с. Явірник. Повстанці вранці, до 9-ї год., зайняли визначені позиції і добре замаскувались в очікуванні ворога, який повинен був з’явитись зі сторони Верховини. Між дорогою і повстанцями протікала річка Черемош.

Після обіду чота вступила в бій, обстрілюючи дві автомашини з радянськими солдатами. Бій тривав неповну годину. Більшість окупантів, понад 30 солдат, була знищена. Залишки врятувались втечею назад до Верховини. Повстанський відділ повернувся назад у с. Голови.

         В двадцятих числах  січня 1945 р. сотня «Березівська» базувалась на присілку Шепіт с. Брустурів Косівського району. Серед ночі була піднята по тривозі і зайняла позиції вздовж хребта гори. В село підійшли і розмістились близько 500 радянських солдат. Командування повстанців силами куреня УПА «Карпатський» вирішило оточити село з метою знищення окупантів. Бій розпочався о 9-й год. ранку. Наступ на центр села, де засіли вороги повели відділи УПА командирів «Спартана» - Михайла Москалюка, «Ґонти» - Миколи Шкарупи і інші. Невдовзі в бій вступила і «Березівська» сотня, очолювана «Морозом» - Дмитром Негричем, оскільки до її позицій підійшли окупанти. Ворог спочатку був відкинутий, але обійшовши з флангів позиції «березунів» з боєм зумів прорватись і втекти від переслідування повстанців. В цьому бою в руку був поранений сотенний «Мороз». Він відійшов на лікування. Місце командира у сотні «Березівська» посів «Юрко» - Михайло Юрцуняк, який доти воював на теренах ТВ 22 УПА «Чорний Ліс» і наприкінці 1944 р. переведений на терени Гуцульщини.

         В бою 30 січня 1945 р. сотня «Березівська» участі не брала.

         В часі підготовки командуванням УПА акції по звільненню с. Космач від радянських солдат сотня «Березівська» базувалась на постої в с. Вижній Березів. Увечері, 2 лютого 1945 р., сотенний «Юрко» отримав наказ зайняти відповідний рубіж і не пропустити ворога через свої позиції. Серед ночі сотня була піднята по тривозі і маршем вирушила в пункт призначення. На околиці присілка Рушір с. Люча, біля дороги, яка вела з районного центру Яблунова до с. Космача, повстанці влаштували засідку. Сотня розділилась на дві частини. Одна чота під командою «Кривоноса» розташувалась по лівій стороні від дороги на схилі гори, а дві інші чоти командирів «Крука» і «Лиска» під загальним командуванням сотенного Юрка – також на схилі гори, але з протилежної сторони дороги. Відділ розташувався на позиціях вдосвіта і в засідці прочекав близько п’яти годин, перш ніж появились автомашини з радянськими солдатами. Кожен із стрільців добре замаскувався і очікував на наближення ворога.

         Засідка була влаштована з розрахунком, що ворожі солдати залишать автівки біля зруйнованого мосту і пішком вирушать до с. Космача. Ввійшовши в повстанську засідку будуть знищені перехресним вогнем.

Близько 12 години дня зі сторони Яблунова почувся гул моторів вантажних автомобілів. Метрів за 100-150 від зруйнованого мосту машини (в к-ті 5-6 шт.) зупинились. Солдати вийшли і пішком вирушили в напрямку с. Космача. Було їх близько 150 осіб. Коли всі червоноармійці зайшли в засідку по них з обох сторін дороги вдарили повстанці з усієї наявної зброї. В той же час «панцерфаустом» знищено легкове авто з командуванням і вогнем скорострілів запалено вантажівки. Активна фаза перестрілки тривала понад годину часу. Дорога була встелена трупами радянських військових. За різними оцінками було вбито понад 100 облавників.

Через те, що підійшла допомога радянським солдатам зі сторони Яблунова і зі сторони Космача, та вдарила повстанцям в фланги, командуванням повстанців вирішено виводити стрільців з-під обстрілу. «Кривоніс» вивів свою чоту на місце постою до с. Вижнього Березова, де пізно вночі зустрілись з рештою сотні на чолі з сотенним «Юрком». «Кривоніс» в цьому бою був поранений в руку. Через місяць, наприкінці березня 1945 р., «Кривоніс» після лікування повернувся до відділу.

Підсумувавши поданий матеріал зробимо наступний висновок.

Рушірський бій в контексті бою за звільнення с. Космач від радянського гарнізону відбувся 3 лютого 1945 р. Це не був окремий бій «Березівської» сотні УПА. На присілку Рушір с. Люча сотня «Березівська» здійснювала засідку із недопущення підкріплення гарнізону радянських військ, який облаштувався в центрі с. Космач. Загальне командування «Березівською» сотнею здійснював новопризначений командир «Юрко» – Михайло Юрцуняк. Кількість загиблих радянських окупантів становить понад 100 осіб. В цілому в боях за звільнення с. Космача 3 лютого 1945 р. радянські окупанти втратили близько 250 солдат та офіцерів.

Підготував, Степан Лесів

завідувач ІММ С. Бандери  

Колектив Історико-меморіального музею Степана Бандери на чолі із завідувачем Степаном Лесівим взяли участь у відзначенні 10-річчя музею "Калуська в'язниця".
Степан Лесів виступив перед присутніми доповідь на тему: "Перспективи наукових досліджень національно-визвольної боротьби на теренах Івано-Франківської області.

Пам'яті полеглих героїв 

Аналізуючи звіти референтури СБ Калуської округи ОУН за грудень 1948 р. натрапили на перелік загиблих працівників цієї референтури в тому часі. Нашу увагу привернула інформація про загиблих 16.12.1948 р. у с. Завій.

Народився у сім’ї священика, вихідця із с. Ямниця, що біля Станиславова. Закінчив Станиславівську гімназію. Член ОУН. У 1942-1943 рр. – на службі в Українській допоміжній поліції в Чортківському районі на Тернопільщині. З наближенням фронту в 1943 р. повертається на Станиславівщину і вступає до лав Української народної самооборони (УНС).

Карпатський крайовий провід ОУН розроблявся по агентурній справі «Верховинці». Матеріали цієї справи за осінь 1950 року допоможуть частково розкрити обставини загибелі членів цього проводу ОУН.
Внаслідок проведеної чекістсько-військової операції 20 жовтня 1950 року біля підніжжя г. Корметура неподалік с. Шешори Косівського району під час якої загинули члени Карпатського крайового проводу ОУН: Василь Савчак-«Сталь», окружний провідник ОУН Буковини, Григорій Легкий-«Борис», провідник Коломийського окружного проводу (ОП) ОУН та інші підпільники, отримано емдебистами важливу інформацію, зокрема, паролі, до осіб, які проживають легально в районному центрі Перегінське і утримують пункти зв’язку Карпатського крайового проводу ОУН. Хоча про те, що Степан Слободян-«Єфрем» зі своєю групою переховується в горах Перегінського та суміжних з ним районів радянські спецслужби знали значно раніше.

Події в цьому кварталі лісу відбулись 20 серпня 1951 р. Це була завершальна фаза органів МДБ з ліквідації мережі підпілля Станиславівської округи в межах Карпатського Краю ОУН.
1951 рік став фактично останнім роком діяльності збройного підпілля як цілісної структури в межах Карпатського Краю ОУН. Цього року перестало існувати підпілля на терені Станиславівської округи ОУН та розпочато органами МДБ остаточну ліквідацію Коломийської, а відтак і Калуської округ ОУН.

Друга половина 1950-х років в історії українського націоналістичного руху залишається, як це не дивно, досить маловивченим періодом. В усталеній на сьогодні схемі розвитку українського визвольного руху кінець 1950-х – початок 1960 років вивчається вже з акцентом на початки руху шістдесятників та дисидентів. Справедливо робиться акцент на тих організаціях, які виникали в цей час і позиціонували себе як націоналістичні. Разом із тим, з точки зору випадають моменти, які пов’язані із відгомоном подій 1940-х років. Майже не звертається увага на те, що ми спробували окреслити як «залишковий» націоналізм у доповіді, підготовленій для цьогорічних Бандерівських читань. Друга половина 1950-х рр. – це час, коли з місць ув’язнення почали повертатися учасники й керівники осередків ОУН, які діяли у 1940-х на Наддніпрянщині. До них також долучалися члени ОУН та бійці УПА із Західної України, яким було заборонено повертатися у рідні терени. Вони й стали представниками отого «залишкового» націоналізму, які відверто псували комуністичну ідеалістичну картинку «побудови світлого майбутнього».

80 років тому, навесні 1940 року Друга світова війна тільки набирала обертів. Сторони конфлікту вибудовували свої плани. Німеччина, після розгрому Польщі, планувала війну на Західному фронті. Радянський Союз, після війни з Фінляндією, планував анексію балтійських держав і похід на Бессарабію. Супротивники Німеччини – Велика Британія та Франція – планували дати відсіч. Серед іншого, в них була ідея завдати удару по нафтових родовищах Радянського Союзу в Баку, аби радянська нафта не йшла до Німеччини. Тоді Сирія була під контролем Франції, і звідти авіація мала завдати удару по бакинських нафтопромислах. Але до реалізації цей план не дійшов…

А про те, до чого готувалися в цей період українські націоналісти, Радіо Свобода поговорило з істориком, редактором газети ОУН «Шлях Перемоги» Віктором Рогом.

Наша кнопка:



<a href="https://bandera.if.ua/" target="_blank"><img src="https://bandera.if.ua/ImgEngine/museum-bandera.gif" alt="Історико-меморіальний музей Степана Бандери" width="88" height="31" border="0"></a>