У неділю, 22 лютого, колектив Історико-меморіального музею Степана Бандери долучився до поминальної панахиди та громадського віче у Народному Домі села Старий Угринів, присвячених загиблим борцям за Незалежність України.

    Біля стенду зі світлинами місцевих воїнів ЗСУ, які віддали життя за свободу та державність України, о. Ярослав Мельничук разом із0 церковним хором звершили поминальні молитви, а парисутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять Героїв.

    Під час заходу завідувач музею Богдан Яневич наголосив на історичній тяглості української визвольної боротьби. Особлива увага була приділена командиру ТВ-22 "Чорний ліс" УПА Василю Андрусяку - "Різуну" - 24 лютого 2026 року виповнюються 80-ті роковини його загибелі, що перегукуються із четвертими роковинами початку сучасної війни. 

    Ця пам'ять нагадує нам про те, що боротьба за свободу триває поколіннями, а подвиг героїв живе в наших серцях.

https://visnyimmsb.blogspot.com/p/blog-page_4.gtml

    1 січня виповнюється 117 років від дня народження Степана Бандери (1909–1959) — одного з провідних діячів українського визвольного руху ХХ століття.

    В Історико-меморіальному музеї Степана Бандери відбулося пам’ятне віче, яке стало знаком пошани до Провідника та нагадуванням про значення історичної пам’яті для сучасної України.

    Життя і діяльність Степана Бандери формувалися в час, коли український народ був позбавлений власної держави й зазнавав постійного політичного тиску. Його громадська й політична праця була зосереджена навколо ідеї відновлення незалежної України, яка визначала як напрям його діяльності, так і особисту долю.

    У міжвоєнний період та в роки Другої світової війни Степан Бандера відігравав важливу роль у розвитку українського національного руху. Переслідування, арешти, ув’язнення та життя в еміграції стали невід’ємною частиною його шляху і відображали складні обставини, в яких тривала визвольна боротьба.

Ім’я Степана Бандери тісно пов’язане з темою боротьби за українську державність, що залишається важливою складовою нашої історичної пам’яті й сьогодення.               

    Історико-меморіальний музей Степана Бандери вшановує пам’ять Провідника та бажає, щоб знання про минуле сприяло глибшому розумінню історії, єднало суспільство й утверджувало відповідальне ставлення до майбутнього України.

Сьогодні, 30 грудня 2025 р., в Історико-меморіальному музеї Степана Бандери відбувся круглий стіл: «Музей Степана Бандери: історія і роль у формуванні національної пам’яті», присвячений 25-ти річчю від дня відкриття чотириповерхового модерного корпусу музею.

Із вступним словом до учасників звернулася директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери, кандидат історичних наук Марія Середюк, окресливши значення музею як простору історичної правди та національної пам’яті.

Дуже важливим і зворушливим моментом круглого столу стало відео звернення онука Степана Бандери із-закордону. У своєму виступі він поділився спогадами про 1990-роки, зокрема про те, коли йому випала честь закласти капсулу під будівництво музею.  Це звернення стало живим містком між поколіннями, символом тяглості родинної та національної пам’яті.

Вагомим поповненням музейних фондів став подарунок від Михайла Михайлюка – громадського діяча, організатора встановлення перших пам’ятників Степану Бандері. Він передав до фондів музею унікальні фотографії, що зафіксували моменти відкриття перших монументів.

 Із привітаннями виступили:

Володимир Федорак, кандидат історичних наук, доцент, директор Навчально-наукового інституту мистецтв Карпатського національного університету імені Василя Стефаника (онлайн);

Тетяна Лапка, заступник начальника Управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА, начальник відділу національностей та релігій;

            Ігор Пробоїв, заступник сільського голови Новицької ТГ.

    Особливо символічним  у рік 25-ліття ІММСБ стало вручення п. Ігорем Пробоївим сертифікату на суму 20 тис. грн. на підтримку закладу. Такий подарунок є щирим виявом уваги до ювілейної дати та знаком співпраці за збереження та розвиток музею, як осередку національної пам’яті.

            Модератором заходу виступив Микола Вітенко, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Центральної та Східної Європи і спеціальних галузей історичної науки.

            У межах наукової частини було виголошено низку ґрунтовних доповідей, які охопили як історичні, так і актуальні суспільні теми:

«Бандера і бандерівці: актуальність сучасної тематики» (онлайн)- Микола Посівнич, кандидат історичних наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка

«Знищення росією музеїв - знищення культурної спадщини та ідентичності українського народу» - Олег ЄГРЕШІЙ, к.і.н., доцент факультету історії, політології і міжнародних відносин Карпатського національного університету ім.В.Стефаника Карпатського національного університету ім. В.Стефаника

Розбудова історико-меморіального музею С. Бандери: проектування, будівництво і створення експозицій» - Ольга Чолій, науковий співробітник Меморіального музею С.Бандери.

«Фонди музею та їх роль у формуванні історичної свідомості через освітню і виховну діяльність» -  Богдан Яневич, завідувач філії ІММ імені С.Бандери; Галина Лесів, провідний науковий співробітник

«Збереження та дослідження історії визвольних змагань у середині ХХ ст. в музеї» - Любов Небилович, екскурсовод ІММСБ.

«Громада і музей: живі спогади минулого» - Любов Іванюк, науковий співробітник музею (1996-2019), староста Середньоугринівського старостинського округу.

Участь у роботі круглого столу взяли:

Бабій Надія Петрівна - доктор мистецтвознавства, професор кафедри дизайну і теорії мистецтва Карпатського національного університету ім. Василя Стефаника

Василь Тимків - голова Івано-Франківського обласного історико-просвітницького товариства «Меморіал» імені Василя Стуса, директор КП «Пам'ять»

Олег Кушлик заступник голови обласної організації КУН

Антон Мазур - голова Калуської станиці Братства вояків УПА

Богдан Борович - голова Всеукраїнського братства  ОУН-УПА

Євген Гірник - народний депутат України четвертого скликання (2002-2006 рр.)

Олександр Микуляк - архітектор, головний архітектор міста (1998-2003) автор проєкту будівництва Історико-меморіального музею, член національної спілки архітекторів України

Богдан Губаль- професор кафедри дизайну та теорії мистецтва

Навчально-наукового інституту мистецтв Карпатського національного університету ім. В.Стефаника

Оксана Романів - заступник директора ІФМВБ імені Степана Бандери

Михайло Михайлюк - організатор встановлення перших памятників

С. Бандери, громадський діяч.

Леся Супрун - науковий співробітник ІММ імені Степана Бандери

Володимир Ковальчук- юрист, громадський діяч

Олександр Підліснюк- журналіст, оператор ОТБ-ГАЛИЧИНА

Ярослав Турчиняк - охоронець пам’ятника С.Бандери (1991)

Під час роботи круглого столу була розгорнута фото виставка будівництва Історико-меморіального музею Степана Бандери.

Сьогодні, 18 листопада, в урочищі Глибокий Потік, ми вшанували пам’ять полеглих підпільників Карпатського крайового проводу ОУН на чолі зі Степаном Слободяном – “Єфремом”. Саме тут, 75 років тому, у лісовому масиві між селами Старий Угринів та Бережниця відбувся останній бій підпільників, які до кінця залишилися вірними Україні. Радянська влада вела масштабну, системну боротьбу проти українського визвольного руху. Органи МДБ проводили безперервні операції з метою виявлення та ліквідації підпілля ОУН та відділів УПА. Ця багаторічна боротьба мала на меті повністю знищити український спротив. Внаслідок  таких операцій загинули підпільники Карпатського крайового проводу ОУН, які діяли в умовах переслідувань, арештів і смертельної небезпеки, але відчайдушно продовжували боротьбу за свободу свого народу.

  Сім десятиліть потому ми знову стоїмо на цьому місці. Стоїмо, щоб зберегти світлу пам’ять  про героїв українського національно-визвольного руху. Стоїмо, щоб назвати поіменно всіх тих, хто в темні роки радянського терору не скорився. Серед тих для кого це місце стало місцем останнього спочинку були:

• Степан Слободян – “Єфрем”, провідник Карпатського крайового проводу ОУН;
  • Марія Німа-Слободян – “Марта”, друкарка Карпатського крайового проводу ОУН;
  • Прокіп Духович – “Дар”, референт СБ Калуського окружного проводу ОУН;
  • Василь Камінський – “Галенко”, охоронець референтури СБ Калуського окружного проводу ОУН;
  • Михайло Лохманець – «Шутка», комендант окружної боївки СБ;
  • Іван Морис – “Дуб”, охоронець референтури СБ Калуського окружного проводу ОУН;
  • Володимир Смук – “Ігор”, кущовий інформатор СБ в Калуському районі;
  • Іван Юрків – “Кармелюк”, охоронець референтури СБ Калуського окружного проводу ОУН.

Місцевий парох о. Ярослав Мельничук відслужив поминальну панахиду. Наша спільна молитва є даниною вдячності та символом того, що наш народ пам’ятає своїх борців. Пам’ятає – і продовжує їхню справу щодня: у своїй праці, в обороні держави, в любові до Батьківщини.

Схиливши голови вшанували хвилиною мовчання всіх, хто загинув за Україну - тоді і сьогодні. Нехай їхній подвиг буде для сучасного покоління дороговказом, а наша єдність – найкращим свідченням того, що їхня боротьба не була марною.    

Історичний екскурс тогочасних подій здійснила наукова співробітниця  Ольга Чолій та завідувач Історико-меморіального музею Степана Бандери Богдан Яневич. Серед учасників заходу були депутат Івано-Франківської обласної ради Марія Рудик, директорка Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери Марія Середюк, член Меморіалу Оксана Наквасюк, представники громад Старого Угринова, Бережниці, Новиці та Добровлян.

         На завершення учасники заходу піднесено виконали Гімн українських націоналістів та ряд інших патріотичних пісень, що надало події особливої єдності.

Слава Україні!

Слава Героям усіх поколінь!

16 жовтня 2025 р., науковці Історико-меморіального музею Степана Бандери взяли участь у науковій конференції “Історія українського визвольного руху в експозиції історико-краєзнавчих музеїв”, присвяченій відзначенню 100-річчя створення музею визвольної боротьби України у Празі.

У заході взяли участь історики, науковці, музейні працівники та краєзнавці, які представили доповіді про постаті, події та ідейні основи визвольної боротьби українського народу.

Від Історико-меморільного музею Степана Бандери виступили завідувач Богдан Яневич, та наукові співробітник Ольга Чолій та Супрун Леся з доповідями на теми

“Історико-меморіальний музей Степана Бандери на території парохільної садиби: витоки, етапи становлення та експозиційне висвітлення”.

“Генеологічні дослідження родоводу матері Степана Бандери”.

Конференція стала нагодою для обміну досвідом, осмислення ролі українського визвольного руху, застосування нових технологій і методик експозиційної діяльності та популяризації.

15 жовтня, на базі Історико-меморіального музею Степана Бандери відбулися поминальна панахида, Віче пам’яті та відкриття виставки, приурочені 66-й річниці вбивства Степана Бандери.

Поминальну панахиду відслужив о. Ярослав Мельничук під спів місцевого хору. Захід модерував завідувач музею Степана Бандери Богдан Яневич.

Після богослужіння відбулося Віче пам’яті, під час якого присутні вшанували Провідника Організації Українських Націоналістів, який загинув у Мюнхені від руки агента КГБ 15 жовтня 1959 року.

У межах заходу відкрито виставку «Особисте крізь покоління», яку підготувала та презентувала наукова співробітниця Ольга Чолій. На виставці були представлені унікальні особисті речі Степана Бандери, зокрема його друкарська машинка, дерев’яний тризуб із кабінету штаб квартири ОУН, фотоапарат, годинник, а також скринька, подарована Провіднику Братством вояків УПА Великої Британії в день іменин. Надзвичайно цінними є десятки оригінальних світлин Степана Бандери та його родини передані до музею онуком, та низка важливих документів періоду його еміграції, виданих на прізвища Карп’як і Попель, під якими Провідник проживав у Німеччині.

У заході взяли участь представники громад Івано-Франківська, Рожнятівщини, Калущини та довколишніх сіл Новицької територіальної громади. Присутніми були й представники влади, зокрема депутат Івано-Франківської обласної ради Марія Рудик, працівники Новицької сільської ради.

До слова були запрошені:

Марія Рудик — депутат Івано-Франківської обласної ради;

Марія Середюк — директорка Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери;

Євген Гірник — депутат двох скликань;

Антон Мазур — голова (провідник) братства вояків УПА Калуша;

Олег Кушлик - голова Калуської Органнізації Конгресу Українських Націоналістів.

Наталія Мельник - секретар Новицької сільської ради.

Присутні вшанували пам'ять Провідника та його боротьбу за незалежність України.

Сьогодні, 14 жовтня 2025 року, виповнюється рівно 35 років від події, що стала символом відродження національної пам'яті в Україні. На свято Покрови Пресвятої Богородиці 1990 року, коли ще існував СРСР, у рідному селі Провідника ОУН — Старому Угринові на Івано-Франківщині — було урочисто відкрито та освячено перший в Україні пам'ятник Степану Бандері.

Пам'ятник встановили на території, де нині розташований Історико-меморіальний музей Степана Бандери, а саме — біля відновленої хати-плебанії, де пройшли його дитячі роки.

Сміливу ідею реалізували члени Івано-Франківської Спілки української молоді (СУМ). Погруддя було виготовлено на кар'єрі у Дубівцях і таємно доставлено до Старого Угринова. На тлі агонії комуністичного режиму це був перший відкритий акт вшанування національного героя, що стало потужним поштовхом до проголошення Незалежності.

 Двічі знищений, але непереможений

Агонія радянських спецслужб не змусила себе чекати. Пам'ятник став мішенню диверсантів, які намагалися стерти цю пам'ять.

Перше погруддя простояло лише два з половиною місяці. У ніч на 30 грудня 1990 року невідомі підірвали його вибухівкою.

 Завдяки зусиллям громади пам'ятник було відновлено 30 червня 1991 року.  Проте в ніч на 10 липня, цього ж року, його було знищено.

Сьогодні на території музейного комплексу, де стояли два перші пам'ятники, розміщена гранітна плита. Вона слугує постійним нагадуванням про те, якою ціною давалося Україні право на свою історію та героїв.

 У 1992 році встановлено третій пам'ятник — уже бронзовий і у повний зріст. Ця тричі відроджена пам'ять найкраще свідчить про незламність української ідеї.

Наші вороги завжди намагалися знищити нашу історію та наших Провідників. Але цей приклад доводить: пам'ять про Героїв є вічною.

Пам'ятаймо і шануймо тих, хто творив історію!

У День захисників та захисниць України, водночас із вшануванням 83-річниці створення Української повстанської армії, в  Історико-меморіальному музеї Степана Бандери відбулося урочисте віче «З вірою у перемогу» організоване КЗ: «Центр культури та дозвілля Новицької сільської ради». Опісля, завідувач Богдан Яневич та екскурсовод музею Любов Небилович  представили тематичну виставку, присвячену діяльності Українській  Повстанській Армії, зокрема її боротьбі на наших теренах. Особливу увагу було приділено подіям і постатям нашого регіону. Цього дня ми згадуємо подвиг воїнів УПА, які стали символом боротьби за незалежність у роки Другої світової війни. Їхня жертовність і прагнення до свободи перегукуються із відвагою нинішніх захисників і захисниць, які щодня боронять Україну від агресора.

На заході були присутні Голова Новицької ТГ Богдан Дадяк, депутатський корпус, як місцеві жителі так і представники довколишніх сіл, які зібрались для спільного вшанування героїв минулого і сучасності. Розпочалося віче із хвилини мовчання та виконання державного славня. Місцевий парох о. Ярослав Мельничук у своїх молитвах просив у Господа захисту і сили для наших воїнів, а також вічної пам’яті для полеглих герої.  З вітальним словом до присутніх звернувся Голова ТГ Богдан Дадяк та спільно із старостою села Любою Іванюк урочисто піднесли квіти до пам’ятника Степану Бандері. Вокально прикрасилизахід ансамблі  «Бойківчанка» та «Заграва».

Наша виставка мала на меті не лише вшанування пам’яті, але й формування історичної свідомості, адже тільки через збереження правди про минуле ми здатні зрозуміти цінність сьогодення.

23 серпня 2025 р. в Історико-меморіальному музеї  Степана Бандери відбулося урочисте відкриття виставки, присвяченої  Дню Державного Прапора України – символу нашої єдності, сили та незламності. Дана виставка об’єднала історичну пам'ять та сучасну боротьбу за незалежність. Презентувала її наукова співробітниця Леся Супрун.

Матеріали виставки висвітлюють  історію становлення українського прапора, його символіку, етапи розвитку та роль в національно-визвольній боротьбі. Виставка включає  унікальні експонати, документи, світлини з музейної колекції, які засвідчують глибоку шану до національних символів.

Основним експонатом виставки є синьо-жовте знамено – хоругва, із зображенням ікони святого Георгія-Змієборця, яка слугувала капеланським прапором отця Андрія Бандери в лавах Української Галицької Армії.  Цей унікальний історичний артефакт символізує  його духовну службу та патріотичну діяльність в час визвольних змагань початку ХХ століття.

Окреме місце займають прапори розписані та передані нашими захисниками із зони бойових дій. Вони пройшли через фронт, були свідками найзапекліших боїв і зберегли на собі сліди реальної історії. Кожен напис, автограф – це особиста історія, побажання перемоги, слова вдячності від бійців і їхніх рідних.

Щиро дякуємо всім, хто взяв участь у відкритті виставки та церемонії підняття Державного Прапора України! 

Нехай наш Прапор завжди майорить над вільною Україною!   

Підготувала Ольга Чолій

27 липня 2025 року на дворі ряснів дощ, а в Староугринівській церкві Входу Господа в Єрусалим відбулася панахида та поминальне Віче на вшанування пам’яті командира сотні «Залізні» Української Повстанської Армії. Організаторами дійства були Івано-Франківська обласна громадська організація «Чорний Ліс» (голова Іван Жирик), Історико-меморіальний музей Степана Бандери (завідувач Богдан Яневич), сільська рада Новицької ТГ (голова Богдан Дадяк, заступник голови Ігор Пробоїв) і староста сіл Старого і Середнього Угриновів Любов Іванюк, Староугринівська греко-католицька церква (парох о. Ярослав Мельничук, голова церкви Володимир Луцан, паламар Ярослав Турчиняк) і парафіяни та хористи місцевого храму.

Після панахиди о. Ярослав Мельничук наголосив на необхідності за всякої можливості вшановувати пам'ять борців за незалежність України. Староста округу Любов Іванюк розпочала віче і після державного гімну «Ще не вмерла Україна» надала слово ініціатору заходу Іванові Жирику, який розповів про гостей, що приїхали на це вшанування з різних регіонів України – Донеччини, Харківщини, Луганщини та інших областей і Прикарпаття одягнених в однострої різних військових формацій з національною символікою. Він подякував громаді за організацію поминальної церемонії та надав слово завідувачу музею С. Бандери – Богдану Яневичу, який розповів присутнім про життєвий шлях Михайла Оленюка та вручив символічну «ПАМ’ЯТКУ» Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери, скріплену печаткою і підписом в. о. директора Оксаною Романів, представнику родини героя УПА – Володимиру Луцану, який зі своїми батьками і братом у 1998 році відшукали місце захоронення сотника в с. Гостів поблизу м. Тлумача.

Далі пролунало ще кілька виступів від гостей зі східних областей України, які тепер окуповані росіянами. Завершилося дійство духовним гімном у виконанні церковного хору «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни !» і окликами «Слава Україні!» – «Героям Слава!».

На символічній поминальній трапезі звучало багато спогадів як про героїв УПА так і про сучасних борців з московською агресією.

 Михайло Оленюк («Ігор», «Олег»)

Народився 24 жовтня 1919 року в Угринові Старому Калуського повіту. Його батьки Іван (син Якова Оленюка і Марії Уляк) і Параска (донька Степана Рученчина і Марії Берложецької) були рільниками і володіли невеликими земельними ділянками на яких вирощували необхідні для проживання сім’ї продукти.

У 1930 році закінчив сільську народну школу і ще 2 роки продовжував навчання в Калуші. Михайло був однолітком і побратимом Богдана Бандери тому о. Андрій Бандера надав можливість йому переїхати до с. Ягольниці на Тернопільщину для допомоги по господарству тамтешньому пароху Володимиру Антоновичу та його дружині Катерині Глодзінській (рідній сестрі Мирослави Бандери), де в багатій бібліотеці господарів мав можливість займатися самоосвітою. У 1936 році повернувся до рідного села і став активним просвітянином, учасником руханково-пожежного товариства «Луг».

Після радянської окупації Західної України у 1939 році Оленюк нелегально переходить на територію Генерал-губернаторства, проходить військовий вишкіл ОУН у Кракові, мабуть ставши до лав Українського Легіону «Соловейко» сформованого Олексою Луцьким з с. Боднарів. У 1942—1943 роках служив в Українській допоміжній поліції, але згодом перейшов до УНС (Української Національної Самооборони), де виконував функції інструктора-вишкільника. Від осені 1943 року вступає до сотні «Змії» командира «Різуна». В січні-березні 1944 року — політвиховник сотні з позивним «Ігор», невдовзі — очолив четверту чоту.

Навесні 1944 року направлений у старшинську школу «Олені-1», яку закінчив у званні булавного. Влітку того ж року призначений чотовим сотні «Месники» ТВ-22 «Чорний ліс», а з жовтня очолив новосформовану сотню «Залізні»* куреня «Смертоносці» та був підвищений до звання старший булавний із псевдом «Олег».

В лютому 1945 року сотня перейшла до складу куреня «Дзвони». 15 квітня 1945 року Михайло Оленюк був підвищений до звання хорунжого, а вже наприкінці місяця сотня повернулася до складу куреня «Смертоносці».

Важко поранений у бою з відділами НКВС в Гуковому лісі біля села Гостів на Тлумаччині за різними свідченнями 14-17 травня, щоб не потрапити живим у полон, дострелив себе. Похований 18 травня 1945 року на місцевому сільському цвинтарі с. Гостів (тепер в Тлумацькій міській громаді в Івано-Франківській області).

Трагічний липень в родині Бандерів

Цими днями, 21-23 липня,  минає 83-річниця з дня  загибелі  молодших братів Степана Бандери – Василя та Олександра, які стали жертвами польського та німецького терору. Вони як і інші члени родини, є прикладом самовідданості та  жертовності. Долучившись до когорти тих, хто поклав своє життя на вівтар боротьби за незалежну Українську Державу, були закатовані в концентраційному таборі “Освенцім” (Аушвіц), який називали «млином смерті». Саме в цьому концтаборі опинилося чи не найбільше українських політв’язнів, заарештованих гестапо після проголошення «Акту відновлення незалежності України 30 червня 1941 року».  Трагічна загибель обох братів Бандерів, практично в один час, показує, якою ціною здобували українські патріоти свободу в умовах тоталітарних режимів. Найкрашим вшануванням їх, буде не дати забути про їхній вагомий внесок в історію нашої держави та в боротьбу за її незалежність.

БАНДЕРА ВАСИЛЬ (1915–1942) – учасник національно-визвольних змагань, член ОУН, брат С. Бандери.

Народився 12 лютого 1915 р. Навчався в приватній школі ім. Шашкевича та Державній  гімназії в Стрию (1926-1935 рр.). Член пластунського куреня “Червона Калина”.Закінчив агрономічний факультет Львівської політехніки у Дублянах та філософський факультет Львівського університету. Член Львівського повітового проводу ОУН (1937–1939).За виступ восени 1938 р. проти шовіністичної політики польських урядовців на одному із студентських зібрань у Львові був ув’язнений у концтабір “Береза-Картузька”. Після розпаду Польщі (1939 р.) повернувся до Львова. У другій половині жовтня 1939 р., перейшовши радянсько-німецьку демаркаційну лінію, разом із братом Степаном добрався до Кракова. Поселились на вул. Страшевського в квартирі, покинутій під час війни колишніми мешканцями. 11 серпня 1940 р. Василь Бандера одружився з Марією Возняк. 1–3 травня 1941р. був учасником другого Великого збору ОУН.

Від  червня 1941 р. працював у станіславському обласному відділі пропаганди ОУН (тепер м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 15), допомагаючи обласній управі встановлювали українську владу (мадярські окупаційні війська не перешкоджали). З приходом у вересні 1941 р. німецьких військ, українських урядовців несподівано заарештували гестапівці. Закували й повели до в’язниці на вул. Білінського (тепер вул. академіка Сахарова), а по кількох днях відвезли до львівської в’язниці на вул. Лонського. Через декілька тижнів перевели до краківської тюрми “Монтелюпіх”, а 20 липня 1942 р. до концентраційного табору “Освенцім” (Аушвіц), де отримав ідентифікаційний № 49721. Замордований польськими наглядачами 21 липня 1942 р.

БАНДЕРА ОЛЕКСАНДР (1911–1942) – доктор політично-економічних наук, учасник національно-визвольних змагань, член ОУН, брат С. Бандери.

Народився 25 березня 1911 року. Вчився в Стрийській гімназії з українською формою викладання (1921–1929). Від 1928 року був членом старшопластунського куреня “Червона Калина”. Закінчив агрономічний відділ Львівської політехніки у Дублянах. Учасник національно-визвольних змагань, член ОУН від 1933 р. Навчався у Римській Вищій школі економічно-політичних наук і отримав вчений ступінь доктора політично-економічних наук. Був одружений з італійкою Марією Доміні. Член станиці ОУН у Римі, яку очолював професор Є. Онацький.

Під час німецької окупації переїхав до Львова й працював у секторі робітництва. Заарештований німцями в 1941 р. й відправлений до Краківської тюрми, а звідти у польський концтабір “Освенцім” (Авшвіц; в'язничний № 51020). 23 липня 1942 року замордований польськими наглядачами.

Його дружина М. Доміні, родичка італійського міністра Чіано, звернулась до італійського уряду, який надіслав запит у Берлін, що змусило адміністрацію концтабору розмістити українців в окреме приміщення й виводити на роботу окремою бригадою, щоб унеможливити зіткнення з поляками.

 Підготувала 

наукова співробітниця ІММСБ

Ольга Чолій

У четвер, 10 липня 2025 р.наукова співробітниця Історико-меморіального музею Степана Бандери - Ольга Чолій, провела наукову лекцію - "Життєвий шлях о. Андрія Бандери - приклад жертовності", приурочену 84-річниці з дня його розстрілу. В ході заходу представлено виставку та презентацію із світлин о. Андрія та його родини, а також низки документів, що стосуються його навчання, діяльності в Національній Раді, в уряді ЗУНР, документів про арешти в 1928, 1930, 1941 рр. Переглядаючи презентацію присутні мали можливість ознайомитись із сторінками кримінальної справи о. Андрія Бандери № 61112 (П), в якій розміщений такст автобіографічного рукопису "Мої особисті зізнання", де міститься інформація про нього, про сім'ю, про суспільно-політичні процеси в Галичині та відношення до них. Цікавими є трактування політичних переконань його дітей, про яких він надавав досить широку інформацію. Участь у заході взяли: керівник Будинку ветеранів "Джерело" Микола Федорів, ветерани та сім'ї загиблих героїв, які проходять реабілітацію, а також місцеві жителі. По  завершенню презентації всі присутні пройшлися залами музею, прослухавши змістовну екскурсію.  

1 липня в конференційній залі Історико-меморіального музею Степана Бандери проведено презентації документів і світлин проголошення Акту відновлення української державності в червні-липні 1941 року.

23 травня 2025 р. Колектив Історико-меморіального музею Степана Бандери долучився до відзначення Дня Героїв у Народному домі с. Підмихайля Новицької ОТГ. Керівник музею Богдан Яневич та наукові співробітники Ольга Чолій і Леся Супрун представили присутнім банерну виставку «Люди свободи – гаранти незалежності».

Минуле ХХ століття стало часом найактуальнішої боротьби за свободу. У праці Миколи Міхновського «Самостійна Україна» вперше були винесені політичні вимоги щодо незалежності України. Його завершення, 1991 р. увінчалося остаточним її утвердженням. Разом з тим, це століття – час існування на нашій землі двох тоталітарних режимів, які видавали себе нездоланними, проте зазнали краху. Тому, що зіткнулися із опором тих, кого ми називаємо Героями.

Ці люди дуже різні – поети, політики, військові, музиканти, науковці та художники. Їх опір був різним – хтось боровся за свободу, хтось з асвободу творчості, хтось зі зброєю в руках, а хтось пензлем. Кожного з них жорстоко карали, фізичними, моральними тортурами. Але вони зуміли зберегти свободу в собі.

Сьогодні, ми українці, знову відстоюємо свою сувепренність, вкотре показуємо незламність, силу і свободолюбивість. У цей нелегкий час наш обов’язок зберегти пам’ять про кожного хто оберігає нас. Хто щохвилини ризикує власним життям, виборює для нас мир.

 Завідувач музеєм Богдан Яневич привітав присутніх та розповів про перший у світі музей – Александрійський музейон (храм муз) заснований у 3 ст. до н. е. учнями Аристотеля де працювали вчені різних наукових галузей. Ознайомив з основними етапами створення і діяльності музею С. Бандери, який колекціонує і вивчає матеріали про розвиток Бандерівського руху, бо ця тема сьогодні набуває неабиякої актуальності у ствердженні української державності. А також запропонував провести в кінці грудня наукову конференцію для висвітлення всіх значущих подій музейно-меморіального комплексу які відбувалися упродовж 35 років, особливо тих які потребують додаткового вивчення, наприклад зйомки 1994 року художнього фільму "Дитячі роки С. Бандери".

Наукова співробітниця музею Леся Супрун провела короткий екскурс про документи зі світлинами виставки "Хроніка творення музею" у вітринах де хронологічно подана інформація про спорудження і підрив перших пам’ятників, про створення меморіального комплексу і першої експозиції місцевою громадою і калуським «Меморіалом», реконструкцію і будівництво музейних споруд, формування наукової експозиції та про напрямки діяльності музею.

19 травня 2025 року з нагоди Міжнародного дня музеїв на території староугнинівського меморіального комплексу Степана Бандери презентовано виставку "Хроніка творення музею" та інсценізацію історичної реконструкції побуту родини Бандерів

 Завідувач музеєм Богдан Яневич привітав присутніх та розповів про перший у світі музей – Александрійський музейон (храм муз) заснований у 3 ст. до н. е. учнями Аристотеля де працювали вчені різних наукових галузей. Ознайомив з основними етапами створення і діяльності музею С. Бандери, який колекціонує і вивчає матеріали про розвиток Бандерівського руху, бо ця тема сьогодні набуває неабиякої актуальності у ствердженні української державності. А також запропонував провести в кінці грудня наукову конференцію для висвітлення всіх значущих подій музейно-меморіального комплексу які відбувалися упродовж 35 років, особливо тих які потребують додаткового вивчення, наприклад зйомки 1994 року художнього фільму "Дитячі роки С. Бандери".

Наукова співробітниця музею Леся Супрун провела короткий екскурс про документи зі світлинами виставки "Хроніка творення музею" у вітринах де хронологічно подана інформація про спорудження і підрив перших пам’ятників, про створення меморіального комплексу і першої експозиції місцевою громадою і калуським «Меморіалом», реконструкцію і будівництво музейних споруд, формування наукової експозиції та про напрямки діяльності музею.

Гостям дійства, представникам і керівникам громади, працівникам культури і освіти, учням і їхнім батькам запропоновано пройти на територію меморіального комплексу до входу хати-плебанії з боку криниці для ознайомлення з оновленнями які вже здійснені й передбачаються до монтування. Про перші кроки в облаштуванні залишків священничої резиденції та її подальшої реконструкції 30-річної давнини пригадували учасники тих подій Ігор Пробоїв і Любов Іванюк. В канцелярії пароха о. Андрія Бандери продемонстрована експонати які висвітлюють 200-літню історію староугринівської церкви.

Наукова співробітниця музею Ольга Чолій презентувала інсценізацію історичної реконструкції побуту родини Бандерів починаючи зі знайомства з наймолодшим сином о. Андрія – Богданом Бандерою. У наступному залі гості познайомилися зі Степаном Бандерою, його сестрою Володимирою і братами Олександром і Василем одітими у вишиванки. В головному покою колишньої резиденції глядачів очікував чи не найбільший сюрприз – Оксана і Марта Бандери розповіли про власне життя і громадську діяльність, навіть декламували поезію під звуки старовинного роялю. 

Для підбору акторів, а це учні середньоугринівського ліцею під керівництвом бібліотекарки Лідії Перегіняк, було взято до уваги вік кожної дитини о. Андрія станом на 1925-1928 роки та зовнішню схожість. То ж присутні змогли зануритися в історичне минуле 100-річної давнини через рольову гру та сучасні форми «краєзнавчого квесту» використовуючи науковий експеримент:

·        наймолодший Богдан вчиться читати і розмірковує про вступ до ОУН;

·        гімназист Стрийської гімназії Степан Бандера розробляє мапу пішого переходу від Старого Угринова до Станіславова через Чорний Ліс, протяжністю 24 км.;

·        Василь і Олександр завзято грають у шахи;

·        Володимира мріє про своє заміжжя зі священником, готуючи придане вишиваючи рушник;

·        Марта міркує над втіленням ідеї жіночого підпілля;

·        наймолодша із сестер – Оксана вражає зовнішньою схожістю і поетичністю до своєї мами Мирослави.

Доречно сказано, що усі діти отця Андрія володіли грою на різних музичних інструментах але у майбутнього Провідника ОУН почав визрівати задум пробудження місцевих громад шляхом створення драматичного гуртка який би подорожуючи довколишніми селами переконував краян створювати різноманітні громадські організації (Сокіл, Луг, Пласт, Сільський Господар, Просвіту…) з метою подальшого формування модерної Української держави.

По завершенню інсценізації виступали голова Новицької об’єднаної громади Дадяк Богдан Іванович, його заступник Пробоїв Ігор Васильович і староста Середньоугринівського округу  Іванюк Любов Петрівна із вдячністю та сподіваннями на продовження цього надзвичайно вдалого науково-мистецького експерименту.

Колектив музею Степана Бандери висловлює щиру подяку дирекції Середньоугринівського ліцею за співпрацю, а також усім учасникам і присутнім, які спромоглися долучитися до нашого дійства.

8 травня 2025 року в Історико-меморіальному музею С. Бандери відкрито виставку «Бандерівський рух крізь призму Другої світової війни». У створенні та презентації виставки взяли участь працівники музею та представники Новицької територіальної Громади і Середньоугринівської старостинського округу

 https://www.facebook.com/share/v/12KK7c2hdUV/

4 травня 2025 року в хаті-плебанії Історико-меморіального музею Степана Бандери відкрито виставку "Староугринівська церква В'їзду Господа в Єрусалим"

 Ця виставка діятиме кілька тижнів і спонукатиме як працівників музею так і мешканців села до збору інформації та цікавих матеріалів про історію церкви, її парохів, а також подій пов'язаних зі священичою родиною Глодзінських-Бандерів

8 квітня 2025 року на реставрацію передали архівні документи Організації українських націоналістів, які пролежали під землею 80 років. Їх знайшли місцеві жителі у бідоні під вивернутим після негоди деревом у лісі поблизу села Козаківка на Івано-Франківщині. У місткості було щонайменше пів сотні пропагандистських видань ОУН, повідомила кореспондентка Суспільного.

На Прикарпатті вперше знайшли документи, які належали провідним структурам українського підпілля, розповідає директор комунального підприємства "Пам’ять" Василь Тимків.

"Це — унікальна частинка нашої історії й велика місія, щоб ці документи були реставровані, збережені, щоби небайдужі до нашої історії могли побачити ці документи, ці видання", — розповів Василь Тимків.

Бідон з архівами ОУН знайшли в лісі жителі села Козаківка Болехівської громади 4 квітня 2025 року. Вони передали їх учасникам пошуково-історичного клубу сусіднього села Тисів, говорить голова первинного осередку клубу Віктор Савчук.