Головна   Музей   Світлини   Статті   Контакти  
 
Галанізм і бузинізм – внутрішні вороги. П’ята колона на марші Адріан Михальчишин


Галанізм і бузинізм – внутрішні вороги. П’ята колона на марші

Адріан Михальчишин

Неділя, 14 квітня 2024, 20:07

Не так давно мільярдер Пінчук створив групу з переписування історії України під гучною вивіскою, яка анонсує написання повної та остаточної правди про наше минуле. Ввійшли туди, звичайно, також і одіозні історики, особливо спеціаліст з совіцької історії класової боротьби Ярослав Грицак, що дивляться на українські події не завжди з нашого боку. Чомусь не експонується той факт, що Марксове поняття класової боротьби в суспільствах є злочинним і приводило до геноциду цілих верств. І як не огидно, Марксові - авторові тих нелюдських ідей стоять десятиметрові монументи, передовсім в ніби вільній і демократичній Німеччині.

Той же професор Гарварду Тімоті Снайдер займає жорстку антиросійську позицію, але в своїй основній праці “Криваві землі” він явно не на нашому боці. Він не є спеціалістом з нашої історії! Політично він абсолютно за нас, і його остання успішна акція по збору фінансів для України серед американської професури викликає глибоку вдячність. Він опублікував статтю в “Нью Йорк Таймс” в 2023 році, де писав: “Ми маємо визнати, що в Росії фашизм!” Це серйозно сміливий і відповідальний крок.

Більшість інших членів групи майже не працювала в царині дослідження критичних моментів української історії. Ми всі розуміємо, що фінансово цей проект буде цукерочкою для його учасників, але дуже сумнівна його корисність і правдивість для України. Мені здається, що планується класичне шкідництво, якщо не ідеологічна диверсія. Відомо, що повсюди історію пишуть переможці, а у нас напишуть грошові мішки! Це світова новина! Як співалося до Другої світової війни – “тилько вє Львовє”! Видатний письменник Василь Шкляр сказав – “Ми ніколи не знали справжньої історії, її писав нам окупант, перекручував все до навпаки.Героїв називав бандитами, а своїх бандитів - героями”. Невже буде так само? Дуже цікаво, скільки в тій групі Пінчука бувших комуняк і комсюків? Відомо, що в совіцькі часи відбір на ідеологічно важливі історичні факультети університетів був під жорстким наглядом компартії.

“Найефективніший спосіб знищити людей — це заперечити та знищити їх власне розуміння своєї історії”. Так написав великий пророк 20 століття Джордж Оруелл. Хто контролює історію, той контролює мізки майбутніх поколінь!

І тут як тут вискакує з конопель незамінний член грантоїдних ансамблів і починає напускати голубого туману: “Переосмислення української історії у глобальному контексті може бути важливим для української перемоги, це шанс зробити світ кращим”, – “зо загт” Грицак. Вони будуть переосмислювати те, що робили минулі покоління? І саме він з друзяками зроблять світ кращим! Можемо собі уявити історію України в їх писанині! Та лівацько-ліберальна шарашка буде пробувати знищити нашу історію, як пробує знищити мову, як пробує знищити Ірину Фаріон. Комсюк Расєвіч відразу висунув голову з віртуального окопу і почав погрожувати розправою націоналістам. Ждуни-комсюки чекають, щоби прийшли рашисти чи поляки і тоді вони повністю помстяться українцям. Цікаво, чи підготували вони список рашистських гауляйтерів з своїх і хто мав би бути на топових позиціях?

Ми пам'ятаємо франкове: “Я єсмь народ, якого правди сила ніким звойована ще не була!” Український народ вже кілька століть шукає шляху до спокійного розвитку. Скільки військових чобіт загарбників пройшлись нашими землями, але нашого волелюбного духу скорити не змогли.

Ми маємо розуміти, що майже всі наші великі національні постаті мали насправді дуже трагічні долі. Тарас Шевченко, Іван Франко та Леся Українка могли зробити ще дуже багато для нашого народу. Якби можна було у них запитати: чи вони були щасливими, чи зробили все, що хотіли, то не почули б відповіді. Але ми не маємо впадати в розпач. Просто їхній досвід має допомагати нам стати сильнішими.

Складною була історико-політична ситуація для всього українського в 20 столітті. Лідер українців Галичини з кінця 30-х років Степан Бандера теж мав великі плани, але політична ситуація в Європі у той час обмежила максимально його діяльність і виставляла його на небезпеку вбивства совіцькими чекістами, які глибоко інфільтрувалися в Європі. Вбивцею став галицький яничар Сташинський. Народжений в селі Борщовичах, що в 20 кілометрах від Львова!

Після такого підлого вбивства Бандера природно отримав статус героя і національного символу, але на Галичині до цього часу є багато послідовників яничара Сташинського. Всілякі манкурти – то відкриті вороги, бо їм з рашистану платять, але у нас надалі діють тисячі неявних, але активних учасників антиукраїнської п'ятої колони, хоча б у складі створеного НКВД Московського Патріархату.

Хрунізм – це західно-українське явище, а яничарство і бузинізм, у більшості, східного походження. Хоча серед західняків теж були свої яничари. Такі, як Сташинський чи брати Дідушки: брати Василь, Петро і Володимир – офіцери Січових стрільців та армії УНР в 1920 році переметнулись до більшовиків і були резидентами ГРУ в Відні та Харбіні. Всі розстріляні в Сандармоху в 1937 році на знак подяки за псячу службу. Чи вони трагічні фігури? Чи просто потрапили в жорна історії? Чи могли би стати видатними керівниками наших спецслужб... Немає відповіді…

Наш Кобзар називав таких “сміттям Варшави” (галицькі хруні) і “гряззю Москви” (наддніпрянські яничари). Треба зрозуміти, що галаністи – то пропагандони і провідники хрунівської отари, а бузиністи – то так званий пропагандистський відділ лівобережного яничарства. Хрунізм розквітав ще давно, коли галицькі селяни за шмат ковбаси голосували проти Івана Франка на виборах для австрійського Парламенту.

Звичайно, справжні ляльководи хрунів, яничарів і манкуртів діють дуже хитро, використовуючи широкий спектр різних засобів і різних людей. Вони представляють законспірований комуністичний Інтернаціонал і мають свої фонди по всьому світу, а найбільше в Німеччині та Франції, хоч керівні бази є в Росії та США. Головним напрямком для вічних атак комуняк і ліваків на наш визвольний рух є постать Бандери: в 2023 році така атака з'явилася в паризькій маоїстській газеті “Ле Монд” (тираж 480000 примірників!), що себе камуфлює як центристська, бо її редактор Леві Штраус став найпотужнішим фактором французької зовнішньої і внутрішньої політики. Хто інший би вліз би з тим наклепом, як не галицький історик Грицак, якого через ті ж лівацькі європейські гранти агресивно виставляли, як головного ідеолога для нашої недосвідченої молоді. Він навіть виступає з повчальними статейками, що правильно і як треба жити!

Перед тим Грицак прямо написав, що якщо би Чорновола вибрали Президентом, то ми б втратили всі території ще швидше! То це український чи рашистський історик? Метає своє псевдо інтелектуальне, антиукраїнське лайно на грантовий вентилятор. Ще один комуняцький перл із інтерв'ю Грицака рашистському інтернет-виданню Meduza, далі мовою оригіналу: “....эволюцию бандеровской ОУН можно описать так: чем ближе к войне,тем больше она была похожа на фашистскую организацию. Пик этой эволюции выпал на первые дни советско-немецкой войны”. Чисто сталіністсько-енкаведешні наклепи! Відчувається справжній, добре вишколений за комуністів історик! Враження, що пише не спеціаліст із питань української історії, а публіцист без серйозних власних фундаментальних досліджень, що навіть лекції читає просто нудно і бездарно. Сам можу оцінити, бо вже 30 років виступаю з лекціями на різних континентах. Слухати Грицака просто нудно. Він є давнім ворогом української визвольної боротьби разом з великою групою інших галицьких бездарних грантоїдів, що їх вигодовували західні ліваки і деякі наші лівацькі університети, в яких тим ідеологам хрунізму вдалося захопити гуманітарні кафедри. Завданням Грицака і К. є не вивчення історичних подій і процесів, а мінімалізація значення подій минулого для сучасності і скерування уроків минулого на обливання помиями всього українського національно-визвольного руху. Антиукраїнізм, що вбирається в псевдоукраїнські вишиванки, має різні форми і структури. Та того гнилого смердячого воїнства тьма – Грицак і львівські грантоїди, «цинічні бандери» і К. Гордон і К. Арестович + Дацюк з новоприбулих. Грантоїдні аферисти антикорупціонери стали мільйонерами.

Найбільш потужна п’ята колона прорвалася в керівні структури. Як інакше пояснити продаж перлин української індустрії запорізького “Мотор-Січ” одіознoму Богуслаєву чи ЛАЗу не меншим шкідникам і аферистам братам Чуркіним? Хто віддав львівські мільйони Чуркіним? Всі сидять тихо з намоченими в грошовому меді вусами і далі вдають галицьких патріотів.

Ярослав Грицак очолював з нашого боку українсько-німецьку комісію істориків, що має лобіювати визнання Бундестагом Голодомору геноцидом українського народу. Восени 2019 року його звинуватив тодішній посол України в Німеччині Андрій Мельник в саботажі роботи цієї комісії! Іншого і чекати було смішно і наївно. Явно шкідницька роль! Тут ще один перл Грицака, де він разом з польськими хазяями прямо звинувачує в геноциді український народ. На польсько-українському порталі PolUkr Грицак вважає, що “На Волині, з високим рівнем правдоподібності, був акт геноциду головну відповідальність за який несе українська сторона”.

То збігається з антиукраїнством брехливих польських істориків, які “танцюють” на мільярдному бюджеті їхнього Інституту національної пам’яті.

Начебто історик Данило Яневський теж активно ввімкнувся до процесу очорнення Бандери. Ось що він верзе на українському телебаченні – “...український націоналізм в тому вигляді, у якому він існував, і в якому ми говоримо сьогодні – це маргінальна політична група, яка діяла винятково на території Львівського воєводства, тобто Польщі”, “…Бандера не є українським наративом. Він ніколи не мав громадянства УРСР чи СРСР”. Потім зовсім шалена теза, що оунівців було дуже мало. Десь 5 чи 10 осіб! “Націоналізм – хвороба галичан! А самі вони не зовсім українці”. Це без сумніву псевдоісторичні вимисли, скоріше за все чисто російсько-кгбешні. А по-друге, дуже неграмотна мова явного неукраїнця! Чистий бузинізм!

В нашій заокеанській діаспорі теж існує цілий пласт ганебних комуністичних істориків, як Джон Пол Химка, що активно обливають болотом українську визвольну боротьбу. Та на Заході є цілі сайти, спрямовані проти України, з одіозними істориками типу лібе-росоліньські і іншими канторовичами і печеняками. Питання – хто за ними стоїть і хто фінансує? Плюс їх стосунки з нашими грантоїдами.

Галицькі вороги українського націоналізму по західних лівацьких лекалах присвоїли собі титули МА – моральні авторитети та ЛГД – лідери громадської думки і почали активно впливати на мізки молоді. Чого вартують їхні смішні, я би навіть сказав, ідіотські, акції боротьби з персонажами вертепів та смолоскипами на масових заходах. З тими ж смолоскипами ті ж комсюки і вусаті псевдоавторитети свого часу ходили на Холм Слави в честь совіцьких бандитів, а тепер їм, бач, не подобається, що молодь згадує про наших борців за Україну! Тут вони показують своє комуняцьке нутро минулих головних партійних лідерів університетів і великих заводів. Тепер ті безбожники руді і вусаті комсюки ніби ревні католики! А колись стояли в Різдво під церквами і виловлювали школярів та студентів! Сміх неймовірний, але дехто купується на дешеве переодягання. Дезорієнтований нарід каже: “От, як гарно і патріотично колишній комсюк говорить! Він вже зовсім наш”. Забуваючи про те як вони служили комуні і рашистам! І не виключено, що зараз служать рашистській ФСБ.

По університетах, особливо на історичних факультетах, після отримання незалежності, продовжували сидіти ідеологічно заяложені комуністи. Покійний ректор ЛНУ Іван Вакарчук розповідав мені, яких зусиль йому коштувала чистка колишніх ідеологічних факультетів від комуняк, що продовжували свою шкідницьку антиукраїнську діяльність. Різні грицаки спокійно захищали там свої дисертації про страйки робітників за Австрії! Чому Україна взагалі не скасувала ті ідеологічно заангажовані дисертації? Всім зрозуміло, що історія КПСС, наукова політекономія соціалізму та науковий атеїзм – це псевдонауки! І всі дисертації, захищені на ті теми потрібно просто викреслити! Але в Міносвіти і далі сидять перестрашені бюрократи.

Дійшли до того, що відомі антиукраїнські пітекантропи типу ківи також почали наукові дисертації захищати! Та сам Янукович, вуличний бандит, був доктором наук та “проффесором”!

Як так провернули, що після Революції Гідності зовсім некомпетентного у цій справі Грицака ввели до конкурсної комісії з обрання керівників НАБУ, де він виглядав як приший козі рукав? Кого він там представляв? Невже істориків вихованих совіцьким режимом? Чи цим було показано, що він є ставлеником зовнішніх сил, що намагаються підкорити і захопити Україну? Загони хрунів перекинулись в напівприватні університети. Підкріпились комсюками та їх нащадками, отримали західні гранти саме за обливання болотом українського визвольного руху. Більшість грантових джерел дуже мутні та сумнівні. От як фонд великого письменника Генріха Бьолля, яким керують комуністи і педофіли. Більшість інтернет сайтів на Галичині існують за лівацькі грантові доляри, і керують ними потужні перемальовані вусаті комсюки у вишиванках! Це вони мають завдання отруювати душі молоді і як наслідок: десятки галицьких дівчаток кинулися строчити клавіатурами про всепереможні західні лівацькі ідеї, уважно загорнуті у блискучі ліберальні обгортки. За совітів вони мріяли повискакувати заміж за російських офіцериків, а тепер мчать за лівацькими гуманітарними грантами по всіх світах і бадьоро відробляють срібняки.

Процес пішов ширше ще до війни, бо вусаті комсюки і грантоїди разом з агентурою ФСБ активно долучились до політики, особливо в центрі “бандеризму” – у Львові. Усі антиукраїнські сили тут приймали особливо тепло. Достатньо згадати, як в 2012 році одіозні ідеологи рашизму Корнілов та Чаленко гуляли у “Дзизі” на запрошення Ірини Подоляк і сайту Хрунь. Нет. Всі вони користуються моральною парасолькою Ратуші і галицьких райців! Та сама Подоляк, що після цього вилізла з ганебною акцією “Львов гаваріт па русскі” разом з УКУ та іншою проросійською п'ятою колоною, сьогодні робить невинні дівочі очі. Саме відділ освіти пізніше тероризував бібліотеки, щоби не надавали приміщень для патріотичних лекцій! Зараз ті шкідники від освіти планують наступ на уроки християнської етики, бо вони, бач, занадто християнські! Чому ми прямо не визнаємо, що всі Міністри освіти після Івана Вакарчука були шкідниками? Соросяцька міністриня освіти ганебно не змогла написати речення без помилок! Отака-то там каналізаційна освіта в їхніх розрекламованих фірташівках. Здебільшого в останніх Міністрів освіти чомусь також скомпільовані дисертації! В урядах будь-якої європейської країни таких вимітають відразу! Всі вони з своїми командами здатні тільки нищити нашу освіту.

Такі ж кола розкрутили раніше поважний та патріотичний, а пізніше чисто лівацький Форум видавців, що забороняв виставляти патріотичні книжки! То все у Львові робить ворожа агентура і п`ята колона! Важко собі було уявити, що такому неосвіченому непотребу і шкідництву, яке пройшло швидкі соросівські курси, віддано виховання молодого покоління. Всі вони приховують тривожні факти, що провідні університети на Заході захоплені марксистами та маоїстами. Така сама тенденція народжується, на жаль, і у нас. Перехоплено керівництво юнацькими скаутськими організаціями та нашим “Пластом”. Таке враження, що десь проти України працює цілий фашистський лівацький Інтернаціонал, головним ворогом якого є свідомий національний рух у всьому світі. Саме в Україні він непогано розвивався і тому сюди кинуті тони долярів на оплату національним зрадникам. Саме хруні, бузиністи та манкурти і є цією ворожою найманою армією глобалістів. Дуже зручно ідейні комуняки-інтернаціоналісти легально реінкарнувались в глобалістах.

По всьому світу лівацькі лоббісти створили тисячі Невладних і громадських організацій (НВО і ГО). Змусили уряди по всьому світу прямо фінансувати то шкідництво і непотріб. Якщо держави їх фінансують, то які це громадські організації? Неймовірно, що в нас та деяких інших країнах бувшого СССР створено псевдопартії на чужинські гроші. Вони легко пройшли в парламенти і подекуди вже захопили владу! То партєйкі фюрерів з поп культури (навіть в Італії), що захопили штурмом політику!

743

А ще недавно та грантова шобла – Грицака-Расєвіча-Возняка-Павліва кричала просто про фашизм українців! Отримувала величезні гранти на журнали і сайти, що ллють жовч на українство і зараз. Трохи зменшили темп тільки останнім часом. Війна чи грошей менше? УПА прямо називали УФА, тобто фашистська армія. Прізвище того дегенерата чисто наше галицьке – Павлів! Та сама шарашка скаржилася своїм закордонним спонсорам та і самому Януковичу на те, як їх притискають націоналісти-фашисти в Галичині! Тому і молили гроші на боротьбу з ними і за посади в усіх культурних закладах. Просто писали ганебні статейки з доносами на націоналістів на своїх сайтах. Ми вже призабули, як Грицак волав на сайтах, шо ніби в його будинку шукали когось подібного на нього. Він писав, що не думає, що йому щось загрожує, але на всяк випадок сигналізує! То нагадує совіцьке - Єслі нє вєрнусь, то счітайте мєня каммуністам!

Інший вусатий комсюк, який виглядає “смотрящім” від соросівської мафії у Львові, проголосив сучасних українських націоналістів за своєю комуняцькою звичкою нацистами! Він має найвищу позицію “смотрящого” над всією Галичиною – і прізвище його вимовити смертельно небезпечно! Тій невидимій владі вдалося повимазувати з усіх джерел всю інформацію про членство в КПСС та про роботу на кдб тих своїх старих заслужених бійців! Щоб їх, відтертих від болота, можна було далі втюхувати молоді як моральних авторитетів! Хоча їх куратори кагебістські пенсіонери знають все і мовчать зі страху!

Грантоїди всіх мастей видали у Львові в 2008 році книгу “Leopolis multiplex”, де вся львівська група-шобла, плюс заїжджі “звьозди” типу Андруховича, Діми Табачника і агента ФСБ Таріка Амара лили тонни болота на Львів і львів'ян. Львів’яни зі смаком ковтнули ту бурду і не зрозуміли чого вся та шушера так на них наїхала. Нікому з них не є соромно за свої діяння, бо доляри гріють душі зрадників!

Скільки нерозкритої галицької агентури КГБ з інтелігенції просувало на недавніх виборах своїх кураторів. Пам’ятати треба багато – час від часу виринають ганебні кгбістські опуси прославлених шістдесятників Драчів і Павличків, яких контора до остатку тримала на високих позиціях, в подяку за їхні тони псевдопоетичних помиїв, вилитих на націоналістів. Всі вони і далі в шкільних програмах, як поет, комуністичний чиновник Микола Бажан, який в 1946 році на засіданні ООН вимагав від Заходу видати СССР Бандеру та інших українських націоналістів! Що за національні продажні поети? Ніхто більше таких немає, можливо, крім поляків, де лавреатка Нобеля Вєслава Шимборська відома своїми одами вусатому Сталіну.

Невже львів’яни забули 2012 рік, коли галицька “інтелігенція” в нульовому поколінні та комсюки-псевдоінтелігенти ломилися в двері і вікна РОКСУ на зустріч з “проффесором” Януковичем в надії на посади та нагороди. І немало з них справді отримали донецько-фашистські ярлики і очолили головні культурні інституції! Без сліз забули про “месію” Ющенка, за якого були готові йти на московські шаблі. Та то не була зрада, тільки чистий бізнес! До цього часу роблять невинні очі — "ми на то заслуговуємо!” Насправді — "а по іншому ми не заробимо!”

Для задурення мізків трохи старшої інтелігенції, на рашистські гроші вже після Революції Гідності міські діячі організували у Львові на російські гроші міжнародний фестиваль “Альфа джаз”. Як мліли від джазу жіночки львівських райців! Картинки достойні пензля Брейгеля! Десь тоді ж зробили медіазіркоюдиригентку Оксану Линів, що тісно пов'язана з російським мистецтвом (навіть на останньому концерті в Метрополітан Опера в Нью-Йорку), і вона впиндюрила під виглядом “пам’ятника Моцарту” жахливого зеленого покруча на площу Маланюка. І галицька молодь з мізками, покрученими в соросівських університетах, на чолі з володарями міської Ратуші, приймала ту ганьбу з ентузіазмом. З криками: “То є сучасно!” Тільки тепер трохи продерли очі. Але простої мужності знести одоробало немає в галичан… Щоби тупі до нового кривого мистецтва львів’яни зрозуміли своє місце, то місцеві культурологи майстерно закидали місто іншими безформенними тушами. Звикайте до нашого мистецтва і забувайте про своє. Нова афера з спробою поглумитися над пам’яттю про Полковника Коновальця допомогла скласти всі пазли докупи, не кажучи про те, що монумент виглядає на тупий плагіат. Ми пам’ятаємо скажені напади на пам’ятники Бандери та Митрополита Шептицького. Тепер після спроби не дати встановити нормальний пам`ятник Коновальцю стала зрозуміла їх стратегія. Головне для них не дати можливості львів’янам побачити своїх героїв і тому та шарашка кричить, що ненавидить бюсти. То, бачте, несучасно! Треба встановити пам’ятники в виді пісуарів! Вони хочуть викорінити національний дух з Галичини. То все є вихідці з глухої провінції без базової освіти, яких легко було настроїти проти традицій українців та й Львова. Всі ті відділи культури, контрольовані ними, не працюють реально на нашу історію і ніколи не будуть показувати молоді наших героїв… Виставляють себе новою інтелігенцію, відсунувши в сторону наших видатних митців та професуру, якій встановили зарплати в два рази менші за простого будівельника.

Немало наших (в тому числі львівських) акторів знімалося в рашистських і польських антиукраїнських агітках. Українців показали звірами в польському фільмі “Волинь”в 2016 році.

Повідомлення Центру дослідження і відродження Волині.

Режисер «Волині» Войцех Смажовський зауважив, що фільм «не є підручником з історії». Мовляв, українцям не варто ображатися на те, як їх показали в стрічці. У фільмі українців зіграли українці – 30 акторів. Хоча в титрах засвічена лише одна "українська зірка" - львівський актор Василь Василик, - у масовці ж знімались десятки акторів тернопільського і львівського драматичних театрів-заньківчани! Одна актриса-українка, прочитавши сценарій, відмовилась від зйомок. Дівчина каже, що колеги-актори дуже розгнівались на її заклик бойкотувати польський шовіністичний агітпроп: "Ти наш хліб забираєш". "За 1 день зйомок мені обіцяли платити по 200 євро", - розповідає акторка. Про патріотизм того сегменту ніби інтелігенції ніхто ніколи і не говорив. Культура в нас бідна… Чи постійні гастролі галицьких балерунів разом з рашистами на Заході.

Спортсмени теж мають своїх чорних овець. Герой України, видатний легкоатлет Сергій Бубка має фірми в Донецьку, що далі торгувала з рашистами.

У липні 2023 року кореспонденти Bihus.info виявили, що Сергій Бубка є співвласником трьох компаній, що зареєстровані в Російській Федерації, а саме ТОВ Фірма «Монблан» (торгівля нафтопродуктами на території ДНР), ТОВ «Спортивний клуб Сергія Бубки» та ін.

За цим фактом пособництва державі-агресору СБУ України відкрила кримінальне провадження за ст. 111-2 КК України.

Для полегшення прориву рашистської ідеології в суспільний простір України зовсім недавно манкурти ввели термін “харошиє русскіє” і відразу частина путінської агентури просто захопила наш інформаційний простір! Невже забули як після Майдану все в Україні захопили чужинці і прислали своїми “смотрящімі” різних некомпетентних грузинок чи польських рокерів?

На підсилення антинаціоналістичного наступу знову виліз з комуняцького окопу Грицак і почав кидати гранати брехні на наших героїв за допомогою французів. Після інтервʼю в січні 2023 року «Ле Монд» має бути всім очевидно, як у час війни ведеться підривна діяльність проти українського патріотизму, імітуючи псевдонезалежність від грантових і фінансових джерел. Його “подєльнікі” поховалися у різних закутках у часі війни, але потихенько готуються до вирішального нападу на націоналістів після огидної травлі Ірини Фаріон. Взагалі хрунізм з бузинізмом – природні брати антиукраїнцям. Ідеологія п'ятої колони вбирає в себе ідеологічних бійців з обох колон. І, на жаль, столицею і форпостом хрунізму є Галичина. Чомусь суперхруні часто є вихідцями з Франківщини, як одіозний Руслан Коцаба, що втік невідомим чином до США під час воєнного стану. П’ятою колоною були наші галицькі співпрацівники НКВД, так звані “стрибки” і їх нащадки, яких тисячі в тих регіонах. Вони поховалися в основному в Московській кгбістській псевдоцеркві. Скандал в Космачі, де агресивні місцеві кричали, що в Україні немає агресії, показує силу п'ятої колони, яка в тих краях після війни здала всі криївки УПА за 30 срібняків.

Новини Тернопільщини від 13 березня 2023 року - "На Тернопільщині двоє місцевих жителів навмисно знищували обладнання Укрзалізниці на замовлення спецслужб Російської Федерації". Правоохоронці встановили, що до злочину причетні 20-річний житель Кременецького району і його неповнолітній товариш. За дві знищені релейні шафи на залізниці хлопці отримали 9 тис. гривень. За тридцять срібняків п’ята хрунівська колона здавала криївки УПА, а їх внуки в воєнний час з ентузіазмом нищать інфраструктуру своєї Батьківщини! Та тут і ворогів не треба!

Як упізнати п’яту колону? Дуже просто: вони гальмують всі процеси, особливо люстрацію під лозунгом «НЕ НА ЧАСІ» і «КАКАЯ РАЗНІЦА!». Оце і є головним шкідництвом і ознакою хрунів та бузиністів! Бузинізм теж процвітає своєю гнилотою – у Києві та Львові такі добродії поширювали виставки з Шевченком у блюзнірському вигляді. Кричать бузиністи про осучаснення Кобзаря. Мені здається, сатиру можна застосовувати тільки до живих. Бузиністи укріпилися псевдоінтелектуальними загонами арєстовічєй та дацюків і пробують отруювати молодь. Західні фонди трубадурам галанізму і бузинізму платять непогані гроші, навіть кращі, ніж платили Совіти. Вони знають, що за доляри ті продадуть все і будуть серйозною допомогою в боротьбі проти інтересів українського народу.

Саме галанізм і бузинізм сформували п’яту колону в Україні. Війна з нею рано чи пізно станеться. З їхнього боку вона вже давно розпочалась і армія галаністів та бузиністів строчить тексти-блоги і дисери (щоб не назвати справжнім словом) за грубі доляри. Загостренням стали напади марксисток-фірташівок на Ірину Фаріон та сигнал до нападу на українців націоналістів від рудого комсюка Расєвіча. Наш нарід і патріоти чомусь розгублено роззираються навколо. В такому стані дуже слабо реагують на ганебні напади рудих комсюків і їх марксистських викормишів з лівацьких університетів на українських патріотів. Згадаймо передвоєнні демонстрації вихованців Могилянки та фірташівки з наклепами на героїчний полк “Азов”! І ніхто не відповів за антинаціональну диверсію! Далі пішло-лівацька зондеркоманда фірташівки під командою гауляйтерші з дрогобицького села блискавичним маневром захопила львівську Політехніку і рекетом змусила звільнити професора Ірину Фаріон! Та такого ніде в світі немає, щоби чужаки налітали на інший університет.

Давно треба зробити доступним для всіх почесний список галицьких хрунів та п'ятої колони в Україні. А він довгий, та й треба знати, хто в нас “смотрящі”. І перші прізвища в тому ганебному списку вже маємо! Будьмо уважні і не забуваємо, що колишніх гебістів, комуняк і комсюків не буває!

Скільки людей на різних позиціях у минулих роках добровільно пішли служити рашистському окупанту? То яничарство і колабораціонізм вилилося в ганебні самодеструктивні крики рашистської агентури в 2014 р.: “Путіне, прийди і введи війська!" Влада не прореагувала максимально жорстко. Саме завдяки пасивності по боротьбі з п’ятою колоною і маємо зараз боротьбу за виживання нації! Саме тому Гаррі Каспаров говорив, що п’ята колона знищує Україну зсередини! П’ята колона була і перед другою світовою війною в Україні в особах так званих совєтофілів, до яких належали не тільки комуністи, а й частина нашої інтелігенції, як Студинський та Крушельницькі. І зараз у галицькому П’ємонті є вулиці їх імені! То не смішно, а плакати теба!

І от нові повідомлення з ідеологічного фронту про наступ П’ятої колони - 9 березня 2024 на ютюб-каналі Vox Veritatis виступав професор УКУ Олександр Зайцев з класичною совіцькою маячнею. У своїй характеристиці, яку він давав Організації Українських Націоналістів (ОУН), прозвучала його фраза про те, що цю організацію "можна віднести до фашистської...", що повністю збігається з такими ж наративами пропагандистів держави-агресора. Невже прорашистські історики окопалися там, в центрі патріотичної Галичини! Оце “проффесура” з правдивими галицькими прізвищами! Питання просте - невже всі ті історики на зарплаті в рашистів? В великій статті в час війни на російській мові (!) з симпатією розбирає пасквілі на ОУН та Бандеру всіх тих химок і ліберосолінських. В Україні це, напевно, єдина антинаціоналістична кафедра!

Ми не любимо хрунів і яничарів, манкуртів, тому що вся та різношерстна шобла є фатально небезпечними покидьками, що нищать Україну зсередини. А Україна в нас одна. Тисячі найкращих молодих чоловіків складали і складають зараз голови за неї. Ми не можемо дозволити, щоб різні ліберальні воші, як їх називав Петлюра, і перемальована комуняцька шушера глумилася з патріотизму минулого і теперішнього. І працювала на перемогу ворогів України... Вони називають нас фашистами і наш обов’язок є вивести на чисту воду тих служителів мамони в усій красі, як хрунів і бузиністів, брудних ланцюгових псів рашизму та західного лівацтва.

Адріан Михальчишин

Дата публікації: 23.04.2024 | Кількість переглядів: 6 | Детальніше...
Участь «Березівської» сотні УПА в боях за Космач в січні-лютому 1945 р. Бій у Рушорі.
Участь «Березівської» сотні УПА в боях за Космач в січні-лютому 1945 р. Бій у Рушорі.

Участь «Березівської» сотні УПА в боях за Космач

в січні-лютому 1945 р. Бій у Рушорі.

         З плином часу героїка боротьби відділів УПА в середині 1940-х років доповнюється легендами і міфами, віддаляючись від істини та об’єктивності. З одного боку це закономірний процес, адже це було «наше військо», яке боронило рідну землю. З іншого – втрачається історична правда і об’єктивність висвітлення подій. Така проблематика в повній мірі присутня у висвітленні бою сотні УПА «Березівська» зимою 1945 р. Ще однією, вельми поважною, обставиною у висвітленні даної події в «легендованому» контексті є те, що оповіді про Рушірський бій містять, насправді, факти з трьох-чотирьох боїв, що проводились в короткому відрізку часу за неповний місяць, середина січня – початок лютого 1945 р., в ареалі с. Космач, який охоплює і присілок Рушір с. Люча. Виходячи з цього, відбулись помилки щодо кількості загиблих з числа  каральних військ нквс, оскільки, накладався один бій на інший. В умовах підпільної боротьби і постійного маневрування структури ОУН-УПА подавали приблизне, інколи дещо перебільшене число ворожих втрат. Відповідно, з ворожої, тобто з радянської сторони замовчувалось і всіляко применшувалось число втрат, маніпулюючи фактажем боїв. У відповідності до цього, краще, щоб радянський солдат пропав безвісті, ніж загинув у бою з «націоналістичними бандами», оскільки псувалась звітність. Про «оригінальне» вирішення питання із загиблими радянськими вояками подано у звіті провідника Коломийської округи ОУН «Бориса»  Григорія Легкого за лютий 1945 р.: «… Космацька група (радянських військових у часі 31.01.-1.02.1945 р. – С.Л.) через два дні стягнула своїх побитих і спалила їх в центрі села. Одного свого к-ра похоронили на червоноармійськім кладовищі, інших к-рів фірами відвезли до Яблонова…».

         Для повноцінності нашого дослідження залучено максимальну кількість доступних джерел. Опрацьовано звіти теренової мережі підпілля ОУН, звіти партійних органів окупаційної влади, доповідні записки народному комісару внутрішніх справ УРСР за м. лютий 1945 р., матеріали архівно-кримінальних справ Івано-Франківського обласного управління Служби безпеки України (СБУ). Щоправда необхідно розуміти, що, навіть, ці документи містять певні похибки, особливо, стосовно кількості втрат особового складу. При опрацюванні матеріалів архівно-кримінальних справ треба зважати на те, що в переважній більшості полонені повстанці намагались зменшити до мінімуму кількість бойових сутичок та втрати зі сторони супротивника, або, взагалі, замовчувати про них. Про свої реальні втрати замовчували і радянські силові структури. Про це ми наводили вище.

Окрему групу матеріалів становлять спогади учасників тих подій, які писані в другій половині 1940-х рр. і поміщені в Літописах УПА основної серії.

         На підставі звітів підпілля ОУН і відділів УПА охарактеризуємо ситуацію в січні 1945 р. на Гуцульщині, зокрема, в досліджуваному нами районі с. Космача. На окрему, особливу, увагу заслуговують спогади командира сотні УПА «Стріла» з тактичного відтинку (ТВ) 22 «Чорний Ліс» «Хмари»  Петра Мельника, який згодом, з січня 1946 р., очолив ТВ 21 «Гуцульщина».

«…Порівнюючи відтинок Чорного лісу, де доводилося майже на кожному кроці стрінути ворога, тут було противно. Тут можна було їхати в білий день, куди кому потрібно. Саме село Космач положене між лісистими горами, де не находяться жодні головні дороги. Большевики в цьому селі були ще тоді, коли переходив фронт. Село досить велике і населення цього села, як на гірські села, досить свідоме. Кватируючи на присілку Ставник, я одержав записку від ком. «Грома» (Миколи Твердохліба – С.Л.), який в той час кватирував коло кур. «Скуби» (Дмитра Гаха – С.Л.) на прис. Плаюц і того самого дня перед вечором я з двома стрільцями зголосився на кватиру у ком. «Грома» та провідника «Роберта» (Ярослава Мельника – С.Л). Від них я одержав наказ, що задержуюся якийсь час на Гуцульщині аж до відкликання. Вони інформували мене, що на Гуцульщині крім Космача є ще около 50 сіл, де ще большевики до того часу не заложили своєї адміністративної влади. На перешкоді їм є наші повстанчі відділи, які оперують на Гуцульщині. Виходило з того, що на Гуцульщині буде тяжко большевикам заложити свій державний апарат. Треба згадати, що с. Космач в той час було столицею нашого повстанчого руху на Гуцульщині, де був зосереджений наш організаційний та військовий рух. В той час я стрінув ком. «Козака» (Миколу Яворського – С.Л.), який в той час був командиром відтинка на Гуцульщині. Він інформував мене, що на Гуцульщині знаходиться 16 сотень, які розташовані в околиці Космача…»

         Спогади яскраво ілюструють реальну ситуацію повстанської сили на даному терені. Саме в тому часі в Космачі перебував практично увесь керівний склад Станиславівського обласного проводу ОУН. Опрацьовувались директиви Проводу ОУН по зміні структури підпілля і формуванню на базі Станиславівського обласного Карпатського крайового проводу ОУН, одночасно, в тісному повстанському колі побратимів відзначались Різдвяні та Йорданські свята. З таким станом речей радянські окупанти, інформовані через своїх «сексотів», не хотіли миритись. На взяття «Космацької республіки УПА» більшовики організували військові сили у складі 31-го, 33-го та 87-го прикордонних загонів та 256 конвойного полку військ нквс. До цього військового загону долучили частини військових гарнізонів внутрішніх військ нквс з ближніх районних центрів. Військову операцію більшовики розпочали вранці 30 січня 1945 р. Численні підтвердження цьому знаходимо у багатьох джерелах. Наведемо ряд витягів.

         «… По Йордані в кілька днів большевики розпочали наступ на с. Космач. По цілоденнім бою ворогові вдалося зайняти с. Космач. Провідники та командири, які в той час були в Космачі, вицофали з села і в с. Текуча долучили до моєї сотні та разом з ними я відійшов до с. Баня-Березів. На другий день ком. «Грім» та провідники вирушили з с. Баня-Березів в Станіславську округу…»

Підтвердженням спогадів «Хмари» слугують матеріали звіту провідника Коломийської округи ОУН «Бориса», в якому детально описано розстановку та бойові завдання повстанських відділів, зокрема: «… Акції в горах мали характер інший, були проводжувані у більшому масштабі при участі великої кількості військових боєвих відділів. Їхньою ціллю … було ще заложити уряди та зліквідувати самостійні райони постою УПА та поробити їх для УПА безкорисними.

Перша акція радянських військ на село Космач відбулася 30 січня 1945 р. Вона була проведена планово і відбулась в час найгіршого холоду і сніговії. До акції були стягнені війська нквд з таких районів: Коршів, Коломия, Обертин, Печеніжин, Яблонів, Косів, Кути і Жаб’я. Акцією на с. Космач кермував штаб, що складався з: підполковника, двох майорів, двох капітанів, одного ст. лейтенанта, лейтенанта і ще кількох осіб. Штаб стояв в с. Брусторах. Більшовицькі сили для проведення даної акції розташовувались в Яблонові, Прокураві, Брусторах і Річці…

Найскорше почався бій за космацькою церквою від сторони Рушору. До 8-ої год. ранку бій вив’язався на цілому терені с. Космача фронтом 13 км довжини. З більшовицької сторони наступало около 1200 людей. Зі сторони УПА – участь в бою приймали такі сотні: сотня «Сурма» (ком. «Білий» – Юрко Долішняк – С.Л.) і «Трембіта» (ком. «Ґонта» – Микола Шкарупа – С.Л.) від сторони Рушора, командував ними кур. «Скуба» (Дмитро Гах – С.Л.). Від сторони Мелу держала заставу сотня «Чорногора» (ком. «Циган» – Федір Дицько – С.Л.). Від сторони Завоєл і Прокурави участь в бою брали сотня «Черемош» (ком. «Чабан» - Іван Скульський – С.Л.) і сотня «Орлика» (сотня «Дністер»,  ком. «Орлик» – Степан Чуйко – С.Л.) під командуванням кур. «Степового» (Тарасенка – С.Л.) і відділ «Славича» (Івана Шкондеюка – С.Л.). Сотня ім. Гонти (ком. «Маніва» – С.Л.) держала заставу від Микуличина і Ворохти. Найзапекліший бій вівся через цілий день за центр села Космача… Після бою більшовики увійшли у центр с. Космача і там заквартирували на ніч. Було їх около 200 осіб. Інші більшовицькі частини цофнулись до Брустор, Прокурави і Річки, а звідтам дальше…»

Командування УПА не хотіло миритись із падінням «повстанської столиці» і вирішило сконцентрувати свої сили і вдарити по більшовицькому гарнізону, який отаборився у с. Космачі. Акцію сплановано на 3 лютого 1945 р. До повстанських відділів Гуцульщини долучився курінь «Підкарпатський» («Скажені») командира «Прута»  Павла Вацика, який через облави в Чорному лісі перейшов на дані терени.

Варто також згадати, що в дорозі до Чорного лісу сотня «Стріла» та провідники ОУН з відділом охорони в 50  стрільців потрапили у великі облави і змушені були з боями пробиватись назад до с. Баня Березів. В це село в той час прийшов і командир УПА-Захід «Шелест»  Василь Сидор. Сотенний «Хмара»  Петро Мельник згадує: « … Коли ми кватирували в цьому селі, в той саме час відбувся другий великий бій в с. Космач, в якому брав участь курінь з Чорного лісу під ком. кур. «Прута». По Космацькім бою кур. «Прут» з своїм куренем закватирував в с. Вижний Березів. В цьому селі я стрінувся з кур. «Прутом» і він оповідав мені багато новостей…»

Повстанські відділи у складі трьох куренів налічували приблизно 1200 вояків. Повстанські курені Гуцульщини «Гайдамаків» (ком. «Скуби» - Дмитра Гаха – С.Л.) і «Карпатський» (ком. «Лісового» – Андрія Злобіна – С.Л.) підсилено куренем «Підкарпатський» («Скажених») (ком. «Прута» – Павла Вацика – С.Л.) із «Чорного Лісу».

         Сотня «Чорногора» командира «Цигана» – Федора Дицька із куреня «Гайдамаків» тримала заставу на присілку Завоєла. Всі сотні «Карпатського» куреня УПА залучені до встановлення засідок навколо с. Космача. Сотня ім. М. Колодзінського командира «Спартана»  Михайла Москалюкаа зробила заставу зі сторони с. Микуличина. Сотня «Трембіта» під командою сотенного «Ґонти» – Миколи Шкарупи контролювала дорогу від сс. Річки і Прокурави, сотня «Березівська» командира «Юрка»  Михайла Юрцуняка від с-ща Яблунова.

         Перебіг бою в с. Космачі та на під’їзних дорогах описано у звіті Коломийського окружного провідника ОУН «Бориса»:  «…Курінь «Скажених» і дві сотні куреня «Гайдамаків» досвітком повели наступ на центр села. Найскорше почався бій в центрі села. Заатакував більшовиків з-під Клифи курінний «Скуба», обстрілюючи їх передовсім мінометним і кулеметним вогнем. Курінь «Скажених» обстрілював центр з присілка Мел. Рішучого наступу на центр села не поведено, тому більшовиків впало тільки 80. Інтенсивніші бої відбувались на заставах. Від сторони Прокурави до центру села надходила більшовикам поміч. Її спинив сотенний «Ґонта», ударивши по ній з засідки. Вив’язався короткий бій, в якому більшовики стратили 38 вбитими і багато ранених. Зі сторони сотні «Ґонти» убитих було 3-ох і 2-ох ранених. Після одногодинного бою в с. Космачі з напряму Станиславова прилетів літак і розвідував терен, скидаючи при тому бомби, але без ефекту. Найпізніше почала бій сотня «Березівська» під командуванням сотен. «Юрка». О год. 12-ій від сторони Яблонова в напрямі Космача почали їхати більшовицькі авта. Всіх їх було 6 і одна лімузина. На передній заставі була 1-ша чота. Вона пропустила колону авт в середину засідки. 2-га чота пропустивши передні розшуки, підпустила авта на близьку віддаль і вдарила зпереду по автах. Це був знак для цілої сотні, яка наглим і інтенсивним кулеметним вогнем почала стріляти по автах. Більшовики пробували зіскакувати з авт, але відразу були знищувані кулеметним вогнем. Мимо всього мала кількість більшовиків зуміла ще вдержатись і відбивалась около 2-ох год. В той час над’їхала з Яблонова поміч трьома автами, зі сторони Космача підійшло около 70 більшовиків. Побачивши, що сотні грозить окруження, сотенний дав наказ вицофатись. В бою більшовики стратили поверх 100 людей вбитими, дуже багато поранених, 6 авт вантажних та одну лімузину. Між убитими більшовиками був майор (прим., підполковник Ніколай Дєргачьов – С.Л.) і ще сім старшин. Їх забрано і поховано в Коломиї…» Текст цього Звіту в частині опису бою за с. Космач з незначними відмінностями і доповненнями підтверджується спогадами чотового «Крамаренка»  Степана Ярицького із куреня «Скажених». Детально описав перебіг подій в часі цих боїв шеф зв’язку КВШ УПА-Захід Володимир Порендовський у спогадах під назвою «За Космач» під псевдонімом «Вірлинів К.»

Окремо хочемо висвітлити питання здатності «Березівської» сотні УПА влаштовувати успішні засідки та зводити бої проти ворожого війська. За неповний місяць січень 1945 р., включно з Рушірським боєм, сотня мала три великі бої.

В середині січня 1945 р. сотня «Березівська» командира «Мороза»  Дмитра Негрича базувалась в с. Голови Верховинського району. Серед ночі була піднята по тривозі і перейшла в повному складі в с. Дземброня. Всі три чоти окремо влаштували засідки неподалік цього села. Чота «Кривоноса»  Мирослава Симчича зробила засідку на віддалі близько кілометра від крайніх хат зі сторони с-ща Верховина (прим., в тому часі с-ще Жаб’є). Розташування стрільців у засідці здійснював «Кривоніс» особисто. Засідку влаштовано на віддалі приблизно 150 м від дороги із с-ща Верховина до с. Явірник. Повстанці вранці, до 9-ї год., зайняли визначені позиції і добре замаскувались в очікуванні ворога, який повинен був з’явитись зі сторони Верховини. Між дорогою і повстанцями протікала річка Черемош.

Після обіду чота вступила в бій, обстрілюючи дві автомашини з радянськими солдатами. Бій тривав неповну годину. Більшість окупантів, понад 30 солдат, була знищена. Залишки врятувались втечею назад до Верховини. Повстанський відділ повернувся назад у с. Голови.

         В двадцятих числах  січня 1945 р. сотня «Березівська» базувалась на присілку Шепіт с. Брустурів Косівського району. Серед ночі була піднята по тривозі і зайняла позиції вздовж хребта гори. В село підійшли і розмістились близько 500 радянських солдат. Командування повстанців силами куреня УПА «Карпатський» вирішило оточити село з метою знищення окупантів. Бій розпочався о 9-й год. ранку. Наступ на центр села, де засіли вороги повели відділи УПА командирів «Спартана» - Михайла Москалюка, «Ґонти» - Миколи Шкарупи і інші. Невдовзі в бій вступила і «Березівська» сотня, очолювана «Морозом» - Дмитром Негричем, оскільки до її позицій підійшли окупанти. Ворог спочатку був відкинутий, але обійшовши з флангів позиції «березунів» з боєм зумів прорватись і втекти від переслідування повстанців. В цьому бою в руку був поранений сотенний «Мороз». Він відійшов на лікування. Місце командира у сотні «Березівська» посів «Юрко» - Михайло Юрцуняк, який доти воював на теренах ТВ 22 УПА «Чорний Ліс» і наприкінці 1944 р. переведений на терени Гуцульщини.

         В бою 30 січня 1945 р. сотня «Березівська» участі не брала.

         В часі підготовки командуванням УПА акції по звільненню с. Космач від радянських солдат сотня «Березівська» базувалась на постої в с. Вижній Березів. Увечері, 2 лютого 1945 р., сотенний «Юрко» отримав наказ зайняти відповідний рубіж і не пропустити ворога через свої позиції. Серед ночі сотня була піднята по тривозі і маршем вирушила в пункт призначення. На околиці присілка Рушір с. Люча, біля дороги, яка вела з районного центру Яблунова до с. Космача, повстанці влаштували засідку. Сотня розділилась на дві частини. Одна чота під командою «Кривоноса» розташувалась по лівій стороні від дороги на схилі гори, а дві інші чоти командирів «Крука» і «Лиска» під загальним командуванням сотенного Юрка – також на схилі гори, але з протилежної сторони дороги. Відділ розташувався на позиціях вдосвіта і в засідці прочекав близько п’яти годин, перш ніж появились автомашини з радянськими солдатами. Кожен із стрільців добре замаскувався і очікував на наближення ворога.

         Засідка була влаштована з розрахунком, що ворожі солдати залишать автівки біля зруйнованого мосту і пішком вирушать до с. Космача. Ввійшовши в повстанську засідку будуть знищені перехресним вогнем.

Близько 12 години дня зі сторони Яблунова почувся гул моторів вантажних автомобілів. Метрів за 100-150 від зруйнованого мосту машини (в к-ті 5-6 шт.) зупинились. Солдати вийшли і пішком вирушили в напрямку с. Космача. Було їх близько 150 осіб. Коли всі червоноармійці зайшли в засідку по них з обох сторін дороги вдарили повстанці з усієї наявної зброї. В той же час «панцерфаустом» знищено легкове авто з командуванням і вогнем скорострілів запалено вантажівки. Активна фаза перестрілки тривала понад годину часу. Дорога була встелена трупами радянських військових. За різними оцінками було вбито понад 100 облавників.

Через те, що підійшла допомога радянським солдатам зі сторони Яблунова і зі сторони Космача, та вдарила повстанцям в фланги, командуванням повстанців вирішено виводити стрільців з-під обстрілу. «Кривоніс» вивів свою чоту на місце постою до с. Вижнього Березова, де пізно вночі зустрілись з рештою сотні на чолі з сотенним «Юрком». «Кривоніс» в цьому бою був поранений в руку. Через місяць, наприкінці березня 1945 р., «Кривоніс» після лікування повернувся до відділу.

Підсумувавши поданий матеріал зробимо наступний висновок.

Рушірський бій в контексті бою за звільнення с. Космач від радянського гарнізону відбувся 3 лютого 1945 р. Це не був окремий бій «Березівської» сотні УПА. На присілку Рушір с. Люча сотня «Березівська» здійснювала засідку із недопущення підкріплення гарнізону радянських військ, який облаштувався в центрі с. Космач. Загальне командування «Березівською» сотнею здійснював новопризначений командир «Юрко»  Михайло Юрцуняк. Кількість загиблих радянських окупантів становить понад 100 осіб. В цілому в боях за звільнення с. Космача 3 лютого 1945 р. радянські окупанти втратили близько 250 солдат та офіцерів.

Підготував, Степан Лесів

завідувач ІММ С. Бандери  

 

 
 
Дата публікації: 27.03.2024 | Кількість переглядів: 55 | Детальніше...
Участь «Березівської» сотні УПА в боях за Космач в січні-лютому 1945 р. Бій у Рушорі.

Участь «Березівської» сотні УПА в боях за Космач

в січні-лютому 1945 р. Бій у Рушорі.

         З плином часу героїка боротьби відділів УПА в середині 1940-х років доповнюється легендами і міфами, віддаляючись від істини та об’єктивності. З одного боку це закономірний процес, адже це було «наше військо», яке боронило рідну землю. З іншого – втрачається історична правда і об’єктивність висвітлення подій. Така проблематика в повній мірі присутня у висвітленні бою сотні УПА «Березівська» зимою 1945 р. Ще однією, вельми поважною, обставиною у висвітленні даної події в «легендованому» контексті є те, що оповіді про Рушірський бій містять, насправді, факти з трьох-чотирьох боїв, що проводились в короткому відрізку часу за неповний місяць, середина січня – початок лютого 1945 р., в ареалі с. Космач, який охоплює і присілок Рушір с. Люча. Виходячи з цього, відбулись помилки щодо кількості загиблих з числа  каральних військ нквс, оскільки, накладався один бій на інший. В умовах підпільної боротьби і постійного маневрування структури ОУН-УПА подавали приблизне, інколи дещо перебільшене число ворожих втрат. Відповідно, з ворожої, тобто з радянської сторони замовчувалось і всіляко применшувалось число втрат, маніпулюючи фактажем боїв. У відповідності до цього, краще, щоб радянський солдат пропав безвісті, ніж загинув у бою з «націоналістичними бандами», оскільки псувалась звітність. Про «оригінальне» вирішення питання із загиблими радянськими вояками подано у звіті провідника Коломийської округи ОУН «Бориса» Григорія Легкого за лютий 1945 р.: «… Космацька група (радянських військових у часі 31.01.-1.02.1945 р. – С.Л.) через два дні стягнула своїх побитих і спалила їх в центрі села. Одного свого к-ра похоронили на червоноармійськім кладовищі, інших к-рів фірами відвезли до Яблонова…».

         Для повноцінності нашого дослідження залучено максимальну кількість доступних джерел. Опрацьовано звіти теренової мережі підпілля ОУН, звіти партійних органів окупаційної влади, доповідні записки народному комісару внутрішніх справ УРСР за м. лютий 1945 р., матеріали архівно-кримінальних справ Івано-Франківського обласного управління Служби безпеки України (СБУ). Щоправда необхідно розуміти, що, навіть, ці документи містять певні похибки, особливо, стосовно кількості втрат особового складу. При опрацюванні матеріалів архівно-кримінальних справ треба зважати на те, що в переважній більшості полонені повстанці намагались зменшити до мінімуму кількість бойових сутичок та втрати зі сторони супротивника, або, взагалі, замовчувати про них. Про свої реальні втрати замовчували і радянські силові структури. Про це ми наводили вище.

Окрему групу матеріалів становлять спогади учасників тих подій, які писані в другій половині 1940-х рр. і поміщені в Літописах УПА основної серії.

         На підставі звітів підпілля ОУН і відділів УПА охарактеризуємо ситуацію в січні 1945 р. на Гуцульщині, зокрема, в досліджуваному нами районі с. Космача. На окрему, особливу, увагу заслуговують спогади командира сотні УПА «Стріла» з тактичного відтинку (ТВ) 22 «Чорний Ліс» «Хмари» Петра Мельника, який згодом, з січня 1946 р., очолив ТВ 21 «Гуцульщина».

«…Порівнюючи відтинок Чорного лісу, де доводилося майже на кожному кроці стрінути ворога, тут було противно. Тут можна було їхати в білий день, куди кому потрібно. Саме село Космач положене між лісистими горами, де не находяться жодні головні дороги. Большевики в цьому селі були ще тоді, коли переходив фронт. Село досить велике і населення цього села, як на гірські села, досить свідоме. Кватируючи на присілку Ставник, я одержав записку від ком. «Грома» (Миколи Твердохліба – С.Л.), який в той час кватирував коло кур. «Скуби» (Дмитра Гаха – С.Л.) на прис. Плаюц і того самого дня перед вечором я з двома стрільцями зголосився на кватиру у ком. «Грома» та провідника «Роберта» (Ярослава Мельника – С.Л). Від них я одержав наказ, що задержуюся якийсь час на Гуцульщині аж до відкликання. Вони інформували мене, що на Гуцульщині крім Космача є ще около 50 сіл, де ще большевики до того часу не заложили своєї адміністративної влади. На перешкоді їм є наші повстанчі відділи, які оперують на Гуцульщині. Виходило з того, що на Гуцульщині буде тяжко большевикам заложити свій державний апарат. Треба згадати, що с. Космач в той час було столицею нашого повстанчого руху на Гуцульщині, де був зосереджений наш організаційний та військовий рух. В той час я стрінув ком. «Козака» (Миколу Яворського – С.Л.), який в той час був командиром відтинка на Гуцульщині. Він інформував мене, що на Гуцульщині знаходиться 16 сотень, які розташовані в околиці Космача…»

         Спогади яскраво ілюструють реальну ситуацію повстанської сили на даному терені. Саме в тому часі в Космачі перебував практично увесь керівний склад Станиславівського обласного проводу ОУН. Опрацьовувались директиви Проводу ОУН по зміні структури підпілля і формуванню на базі Станиславівського обласного Карпатського крайового проводу ОУН, одночасно, в тісному повстанському колі побратимів відзначались Різдвяні та Йорданські свята. З таким станом речей радянські окупанти, інформовані через своїх «сексотів», не хотіли миритись. На взяття «Космацької республіки УПА» більшовики організували військові сили у складі 31-го, 33-го та 87-го прикордонних загонів та 256 конвойного полку військ нквс. До цього військового загону долучили частини військових гарнізонів внутрішніх військ нквс з ближніх районних центрів. Військову операцію більшовики розпочали вранці 30 січня 1945 р. Численні підтвердження цьому знаходимо у багатьох джерелах. Наведемо ряд витягів.

         «… По Йордані в кілька днів большевики розпочали наступ на с. Космач. По цілоденнім бою ворогові вдалося зайняти с. Космач. Провідники та командири, які в той час були в Космачі, вицофали з села і в с. Текуча долучили до моєї сотні та разом з ними я відійшов до с. Баня-Березів. На другий день ком. «Грім» та провідники вирушили з с. Баня-Березів в Станіславську округу…»

Підтвердженням спогадів «Хмари» слугують матеріали звіту провідника Коломийської округи ОУН «Бориса», в якому детально описано розстановку та бойові завдання повстанських відділів, зокрема: «… Акції в горах мали характер інший, були проводжувані у більшому масштабі при участі великої кількості військових боєвих відділів. Їхньою ціллю … було ще заложити уряди та зліквідувати самостійні райони постою УПА та поробити їх для УПА безкорисними.

Перша акція радянських військ на село Космач відбулася 30 січня 1945 р. Вона була проведена планово і відбулась в час найгіршого холоду і сніговії. До акції були стягнені війська нквд з таких районів: Коршів, Коломия, Обертин, Печеніжин, Яблонів, Косів, Кути і Жаб’я. Акцією на с. Космач кермував штаб, що складався з: підполковника, двох майорів, двох капітанів, одного ст. лейтенанта, лейтенанта і ще кількох осіб. Штаб стояв в с. Брусторах. Більшовицькі сили для проведення даної акції розташовувались в Яблонові, Прокураві, Брусторах і Річці…

Найскорше почався бій за космацькою церквою від сторони Рушору. До 8-ої год. ранку бій вив’язався на цілому терені с. Космача фронтом 13 км довжини. З більшовицької сторони наступало около 1200 людей. Зі сторони УПА – участь в бою приймали такі сотні: сотня «Сурма» (ком. «Білий» – Юрко Долішняк – С.Л.) і «Трембіта» (ком. «Ґонта» – Микола Шкарупа – С.Л.) від сторони Рушора, командував ними кур. «Скуба» (Дмитро Гах – С.Л.). Від сторони Мелу держала заставу сотня «Чорногора» (ком. «Циган» – Федір Дицько – С.Л.). Від сторони Завоєл і Прокурави участь в бою брали сотня «Черемош» (ком. «Чабан» - Іван Скульський – С.Л.) і сотня «Орлика» (сотня «Дністер»,  ком. «Орлик» – Степан Чуйко – С.Л.) під командуванням кур. «Степового» (Тарасенка – С.Л.) і відділ «Славича» (Івана Шкондеюка – С.Л.). Сотня ім. Гонти (ком. «Маніва» – С.Л.) держала заставу від Микуличина і Ворохти. Найзапекліший бій вівся через цілий день за центр села Космача… Після бою більшовики увійшли у центр с. Космача і там заквартирували на ніч. Було їх около 200 осіб. Інші більшовицькі частини цофнулись до Брустор, Прокурави і Річки, а звідтам дальше…»

Командування УПА не хотіло миритись із падінням «повстанської столиці» і вирішило сконцентрувати свої сили і вдарити по більшовицькому гарнізону, який отаборився у с. Космачі. Акцію сплановано на 3 лютого 1945 р. До повстанських відділів Гуцульщини долучився курінь «Підкарпатський» («Скажені») командира «Прута» Павла Вацика, який через облави в Чорному лісі перейшов на дані терени.

Варто також згадати, що в дорозі до Чорного лісу сотня «Стріла» та провідники ОУН з відділом охорони в 50  стрільців потрапили у великі облави і змушені були з боями пробиватись назад до с. Баня Березів. В це село в той час прийшов і командир УПА-Захід «Шелест» Василь Сидор. Сотенний «Хмара» Петро Мельник згадує: « … Коли ми кватирували в цьому селі, в той саме час відбувся другий великий бій в с. Космач, в якому брав участь курінь з Чорного лісу під ком. кур. «Прута». По Космацькім бою кур. «Прут» з своїм куренем закватирував в с. Вижний Березів. В цьому селі я стрінувся з кур. «Прутом» і він оповідав мені багато новостей…»

Повстанські відділи у складі трьох куренів налічували приблизно 1200 вояків. Повстанські курені Гуцульщини «Гайдамаків» (ком. «Скуби» - Дмитра Гаха – С.Л.) і «Карпатський» (ком. «Лісового» – Андрія Злобіна – С.Л.) підсилено куренем «Підкарпатський» («Скажених») (ком. «Прута» – Павла Вацика – С.Л.) із «Чорного Лісу».

         Сотня «Чорногора» командира «Цигана» – Федора Дицька із куреня «Гайдамаків» тримала заставу на присілку Завоєла. Всі сотні «Карпатського» куреня УПА залучені до встановлення засідок навколо с. Космача. Сотня ім. М. Колодзінського командира «Спартана» Михайла Москалюкаа зробила заставу зі сторони с. Микуличина. Сотня «Трембіта» під командою сотенного «Ґонти» – Миколи Шкарупи контролювала дорогу від сс. Річки і Прокурави, сотня «Березівська» командира «Юрка» Михайла Юрцуняка від с-ща Яблунова.

         Перебіг бою в с. Космачі та на під’їзних дорогах описано у звіті Коломийського окружного провідника ОУН «Бориса»:  «…Курінь «Скажених» і дві сотні куреня «Гайдамаків» досвітком повели наступ на центр села. Найскорше почався бій в центрі села. Заатакував більшовиків з-під Клифи курінний «Скуба», обстрілюючи їх передовсім мінометним і кулеметним вогнем. Курінь «Скажених» обстрілював центр з присілка Мел. Рішучого наступу на центр села не поведено, тому більшовиків впало тільки 80. Інтенсивніші бої відбувались на заставах. Від сторони Прокурави до центру села надходила більшовикам поміч. Її спинив сотенний «Ґонта», ударивши по ній з засідки. Вив’язався короткий бій, в якому більшовики стратили 38 вбитими і багато ранених. Зі сторони сотні «Ґонти» убитих було 3-ох і 2-ох ранених. Після одногодинного бою в с. Космачі з напряму Станиславова прилетів літак і розвідував терен, скидаючи при тому бомби, але без ефекту. Найпізніше почала бій сотня «Березівська» під командуванням сотен. «Юрка». О год. 12-ій від сторони Яблонова в напрямі Космача почали їхати більшовицькі авта. Всіх їх було 6 і одна лімузина. На передній заставі була 1-ша чота. Вона пропустила колону авт в середину засідки. 2-га чота пропустивши передні розшуки, підпустила авта на близьку віддаль і вдарила зпереду по автах. Це був знак для цілої сотні, яка наглим і інтенсивним кулеметним вогнем почала стріляти по автах. Більшовики пробували зіскакувати з авт, але відразу були знищувані кулеметним вогнем. Мимо всього мала кількість більшовиків зуміла ще вдержатись і відбивалась около 2-ох год. В той час над’їхала з Яблонова поміч трьома автами, зі сторони Космача підійшло около 70 більшовиків. Побачивши, що сотні грозить окруження, сотенний дав наказ вицофатись. В бою більшовики стратили поверх 100 людей вбитими, дуже багато поранених, 6 авт вантажних та одну лімузину. Між убитими більшовиками був майор (прим., підполковник Ніколай Дєргачьов – С.Л.) і ще сім старшин. Їх забрано і поховано в Коломиї…» Текст цього Звіту в частині опису бою за с. Космач з незначними відмінностями і доповненнями підтверджується спогадами чотового «Крамаренка» Степана Ярицького із куреня «Скажених». Детально описав перебіг подій в часі цих боїв шеф зв’язку КВШ УПА-Захід Володимир Порендовський у спогадах під назвою «За Космач» під псевдонімом «Вірлинів К.»

Окремо хочемо висвітлити питання здатності «Березівської» сотні УПА влаштовувати успішні засідки та зводити бої проти ворожого війська. За неповний місяць січень 1945 р., включно з Рушірським боєм, сотня мала три великі бої.

В середині січня 1945 р. сотня «Березівська» командира «Мороза» Дмитра Негрича базувалась в с. Голови Верховинського району. Серед ночі була піднята по тривозі і перейшла в повному складі в с. Дземброня. Всі три чоти окремо влаштували засідки неподалік цього села. Чота «Кривоноса» Мирослава Симчича зробила засідку на віддалі близько кілометра від крайніх хат зі сторони с-ща Верховина (прим., в тому часі с-ще Жаб’є). Розташування стрільців у засідці здійснював «Кривоніс» особисто. Засідку влаштовано на віддалі приблизно 150 м від дороги із с-ща Верховина до с. Явірник. Повстанці вранці, до 9-ї год., зайняли визначені позиції і добре замаскувались в очікуванні ворога, який повинен був з’явитись зі сторони Верховини. Між дорогою і повстанцями протікала річка Черемош.

Після обіду чота вступила в бій, обстрілюючи дві автомашини з радянськими солдатами. Бій тривав неповну годину. Більшість окупантів, понад 30 солдат, була знищена. Залишки врятувались втечею назад до Верховини. Повстанський відділ повернувся назад у с. Голови.

         В двадцятих числах  січня 1945 р. сотня «Березівська» базувалась на присілку Шепіт с. Брустурів Косівського району. Серед ночі була піднята по тривозі і зайняла позиції вздовж хребта гори. В село підійшли і розмістились близько 500 радянських солдат. Командування повстанців силами куреня УПА «Карпатський» вирішило оточити село з метою знищення окупантів. Бій розпочався о 9-й год. ранку. Наступ на центр села, де засіли вороги повели відділи УПА командирів «Спартана» - Михайла Москалюка, «Ґонти» - Миколи Шкарупи і інші. Невдовзі в бій вступила і «Березівська» сотня, очолювана «Морозом» - Дмитром Негричем, оскільки до її позицій підійшли окупанти. Ворог спочатку був відкинутий, але обійшовши з флангів позиції «березунів» з боєм зумів прорватись і втекти від переслідування повстанців. В цьому бою в руку був поранений сотенний «Мороз». Він відійшов на лікування. Місце командира у сотні «Березівська» посів «Юрко» - Михайло Юрцуняк, який доти воював на теренах ТВ 22 УПА «Чорний Ліс» і наприкінці 1944 р. переведений на терени Гуцульщини.

         В бою 30 січня 1945 р. сотня «Березівська» участі не брала.

         В часі підготовки командуванням УПА акції по звільненню с. Космач від радянських солдат сотня «Березівська» базувалась на постої в с. Вижній Березів. Увечері, 2 лютого 1945 р., сотенний «Юрко» отримав наказ зайняти відповідний рубіж і не пропустити ворога через свої позиції. Серед ночі сотня була піднята по тривозі і маршем вирушила в пункт призначення. На околиці присілка Рушір с. Люча, біля дороги, яка вела з районного центру Яблунова до с. Космача, повстанці влаштували засідку. Сотня розділилась на дві частини. Одна чота під командою «Кривоноса» розташувалась по лівій стороні від дороги на схилі гори, а дві інші чоти командирів «Крука» і «Лиска» під загальним командуванням сотенного Юрка – також на схилі гори, але з протилежної сторони дороги. Відділ розташувався на позиціях вдосвіта і в засідці прочекав близько п’яти годин, перш ніж появились автомашини з радянськими солдатами. Кожен із стрільців добре замаскувався і очікував на наближення ворога.

         Засідка була влаштована з розрахунком, що ворожі солдати залишать автівки біля зруйнованого мосту і пішком вирушать до с. Космача. Ввійшовши в повстанську засідку будуть знищені перехресним вогнем.

Близько 12 години дня зі сторони Яблунова почувся гул моторів вантажних автомобілів. Метрів за 100-150 від зруйнованого мосту машини (в к-ті 5-6 шт.) зупинились. Солдати вийшли і пішком вирушили в напрямку с. Космача. Було їх близько 150 осіб. Коли всі червоноармійці зайшли в засідку по них з обох сторін дороги вдарили повстанці з усієї наявної зброї. В той же час «панцерфаустом» знищено легкове авто з командуванням і вогнем скорострілів запалено вантажівки. Активна фаза перестрілки тривала понад годину часу. Дорога була встелена трупами радянських військових. За різними оцінками було вбито понад 100 облавників.

Через те, що підійшла допомога радянським солдатам зі сторони Яблунова і зі сторони Космача, та вдарила повстанцям в фланги, командуванням повстанців вирішено виводити стрільців з-під обстрілу. «Кривоніс» вивів свою чоту на місце постою до с. Вижнього Березова, де пізно вночі зустрілись з рештою сотні на чолі з сотенним «Юрком». «Кривоніс» в цьому бою був поранений в руку. Через місяць, наприкінці березня 1945 р., «Кривоніс» після лікування повернувся до відділу.

Підсумувавши поданий матеріал зробимо наступний висновок.

Рушірський бій в контексті бою за звільнення с. Космач від радянського гарнізону відбувся 3 лютого 1945 р. Це не був окремий бій «Березівської» сотні УПА. На присілку Рушір с. Люча сотня «Березівська» здійснювала засідку із недопущення підкріплення гарнізону радянських військ, який облаштувався в центрі с. Космач. Загальне командування «Березівською» сотнею здійснював новопризначений командир «Юрко» Михайло Юрцуняк. Кількість загиблих радянських окупантів становить понад 100 осіб. В цілому в боях за звільнення с. Космача 3 лютого 1945 р. радянські окупанти втратили близько 250 солдат та офіцерів.

Підготував, Степан Лесів

завідувач ІММ С. Бандери  

 

Дата публікації: 20.02.2024 | Кількість переглядів: 373 | Детальніше...
На 10-річчя музей «Калуська в’язниця» отримав оригінали листівок УПА (ФОТО)

Колектив Історико-меморіального музею Степана Бандери на чолі із завідувачем Степаном Лесівим взяли участь у відзначенні 10-річчя музею "Калуська в'язниця".
Степан Лесів виступив перед присутніми доповідь на тему: "Перспективи наукових досліджень національно-визвольної боротьби на теренах Івано-Франківської області.

Дата публікації: 09.02.2024 | Кількість переглядів: 667 | Детальніше...
Пам'яті полеглих героїв

Пам'яті полеглих героїв 

Дата публікації: 15.05.2023 | Кількість переглядів: 1496 | Детальніше...
Історична довідка: Обставини загибелі підпільників ОУН у с. Завій

Аналізуючи звіти референтури СБ Калуської округи ОУН за грудень 1948 р. натрапили на перелік загиблих працівників цієї референтури в тому часі. Нашу увагу привернула інформація про загиблих 16.12.1948 р. у с. Завій.

Дата публікації: 15.12.2021 | Кількість переглядів: 2608 | Детальніше...
Коротка біографічна довідка Трач Богдан

Народився у сім’ї священика, вихідця із с. Ямниця, що біля Станиславова. Закінчив Станиславівську гімназію. Член ОУН. У 1942-1943 рр. – на службі в Українській допоміжній поліції в Чортківському районі на Тернопільщині. З наближенням фронту в 1943 р. повертається на Станиславівщину і вступає до лав Української народної самооборони (УНС).

Дата публікації: 01.12.2021 | Кількість переглядів: 2516 | Детальніше...
Історична довідка. Обставини загибелі Богдана Трача-«Дуная»

Карпатський крайовий провід ОУН розроблявся по агентурній справі «Верховинці». Матеріали цієї справи за осінь 1950 року допоможуть частково розкрити обставини загибелі членів цього проводу ОУН.
Внаслідок проведеної чекістсько-військової операції 20 жовтня 1950 року біля підніжжя г. Корметура неподалік с. Шешори Косівського району під час якої загинули члени Карпатського крайового проводу ОУН: Василь Савчак-«Сталь», окружний провідник ОУН Буковини, Григорій Легкий-«Борис», провідник Коломийського окружного проводу (ОП) ОУН та інші підпільники, отримано емдебистами важливу інформацію, зокрема, паролі, до осіб, які проживають легально в районному центрі Перегінське і утримують пункти зв’язку Карпатського крайового проводу ОУН. Хоча про те, що Степан Слободян-«Єфрем» зі своєю групою переховується в горах Перегінського та суміжних з ним районів радянські спецслужби знали значно раніше.

Дата публікації: 01.12.2021 | Кількість переглядів: 2687 | Детальніше...
Історична довідка

Події в цьому кварталі лісу відбулись 20 серпня 1951 р. Це була завершальна фаза органів МДБ з ліквідації мережі підпілля Станиславівської округи в межах Карпатського Краю ОУН.
1951 рік став фактично останнім роком діяльності збройного підпілля як цілісної структури в межах Карпатського Краю ОУН. Цього року перестало існувати підпілля на терені Станиславівської округи ОУН та розпочато органами МДБ остаточну ліквідацію Коломийської, а відтак і Калуської округ ОУН.

Дата публікації: 30.08.2021 | Кількість переглядів: 2656 | Детальніше...
КГБісти проти оунівців на Херсонщині, 1956 рік

Друга половина 1950-х років в історії українського націоналістичного руху залишається, як це не дивно, досить маловивченим періодом. В усталеній на сьогодні схемі розвитку українського визвольного руху кінець 1950-х – початок 1960 років вивчається вже з акцентом на початки руху шістдесятників та дисидентів. Справедливо робиться акцент на тих організаціях, які виникали в цей час і позиціонували себе як націоналістичні. Разом із тим, з точки зору випадають моменти, які пов’язані із відгомоном подій 1940-х років. Майже не звертається увага на те, що ми спробували окреслити як «залишковий» націоналізм у доповіді, підготовленій для цьогорічних Бандерівських читань. Друга половина 1950-х рр. – це час, коли з місць ув’язнення почали повертатися учасники й керівники осередків ОУН, які діяли у 1940-х на Наддніпрянщині. До них також долучалися члени ОУН та бійці УПА із Західної України, яким було заборонено повертатися у рідні терени. Вони й стали представниками отого «залишкового» націоналізму, які відверто псували комуністичну ідеалістичну картинку «побудови світлого майбутнього».

Дата публікації: 23.04.2020 | Кількість переглядів: 6841 | Детальніше...
1 2 3 4 5 6 7
Історико-меморіальний музей Степана Бандери
 
   
  Промова Степана Бандери  
 

Наша кнопка:

Історико-меморіальний музей Степана Бандери

 
  Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання  
Головна | Музей | Світлини | Статті | Контакти | Карта сайту
© 2024 Історико-меморіальний музей Степана Бандери