Староугринівці вшанували загиблих Крайового проводу ОУН “Захід-Карпати” в урочищі Глибокий потік
Для працівників історико-меморіального музею Степана Бандери та жителів села уже стало традицією, щороку, в останню неділю листопада урочистою ходою направлятись на місце трагічної загибелі Крайового проводу ОУН “Захід-Карпати”, де 18 листопада 1950 року червонопогонниками була оточена та підірвана криївка із восьма підпільниками, серед яких Крайовий провідник Степан Слободян “Єфрем” та його дружина Марія Німа –“Марта”.
В нерівному бою підпільникам вдалось поранити та вбити двоє осіб із числа облавників. Але для них цей бій став останнім. Від вибуху однієї гранати восьмеро патріотів вмить загинули. Криївка виявилась їхнім останнім пристанком.
На початку 90-х жителями Бережниці на цьому трагічному місці було встановлено металічний, імітований під березовий, хрест. З того часу, щорічно, жителі сусідніх сіл в присутності духовенства збирались там і поминальною панахидою вшановували загиблих.
Не стала винятком і цьогорічна дата. 26 листопада староугринівці із жителями Бережниці та суміжної Новиці, не дивлячись на складні погодні умови, зійшлись біля криївки, де місцевий священик о. Ярослав Мельничук відправив панахиду за упокій померлих.
Завідувач історико-меморіального музею Степан Лесів розповів присутнім про події того далекого 50-го та наголосив, що сьогодні є обов’язком усіх свідомих українців відроджувати та зберігати пам’ять про тих, хто поклав своє життя на вівтар нашої свободи та незалежності.
Вчителька Бережницької школи Оксана Воробець розказала учасникам заходу історію зведення символічної могили та встановлення хреста, до якої безпосередньо причетний її батько, покійний Козань Микола Петрович.
Спогадами, переказами та повстанськими піснями учасники дійства ще раз пригадали події періоду національно-визвольної боротьби. Хвилиною мовчання вшанували всіх загиблих та замордованим Голодомором.
На завершення святкування всі присутні проспівали гімн ОУН та розпалили ватру.
Кажуть, що історія повторюється і наше покоління не має права забувати про минуле. Рано чи пізно воно нагадує про себе і ми починаємо розуміти, що без минулого немає майбутнього. І зараз у нас просто не має морального права забути про тих, хто загинув на цьому місці і зробити все можливе для того, щоб їхні імена золотими літерами були викарбувані на Пантеоні Української Слави.
Науковий співробітник
музею
Любов Іванюк |
