Патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий
Йосиф Сліпий — первоієрарх Української Греко-Католицької Церкви, верховний архієпископ Львівський і митрополит Галицький, кардинал, визначний церковний і науковий діяч.
Cправжнє прізвище Йосифа Івановича - Коберницький-Дичковський. Прізвище Сліпий він успадкував від сільського прізвиська діда. (Існує версія, що цей псевдонім походив від одного з предків, якого в 1709 році московити осліпили за те, що він воював під Полтавою проти царя Петра І на стороні гетьмана Івана Мазепи та шведського короля Карла XII.) Народився Йосип 17 лютого 1892 року в селі Заздрість, Теребовельського повіту в багатодітній родині. Батько – Іван Коберницький-Сліпий, а мати – Анастасія Дичковська. З дитячих років хлопчина зростав в атмосфері Божих наук, так як народився і був вихований в українській християнській хліборобській глибоко віруючій родині. Саме там йому прищепили любов до рідного українського народу.
Початкову освіту Йосиф здобув у рідному селі, після чого навчався у Тернопільській гімназії, а закінчивши її з відзнакою, продовжив навчання у Львові. Восени 1912 року, з благословення митрополита Андрея Шептицького переїхав на навчання до Австрії, в Інсбрукський університет. 30 вересня 1917 року Шептицьким висвячений у сан священика.
У 1920-х роках продовжив богословську освіту у римських університетах Грегоріанум, Анжелікум та в Орієнтальному інституті. Влітку 1922 року повернувся у Львів, де став професором Львівської духовної семінарії. У 1924 році в університеті Грегоріанум здобув ступінь “магістер агрегатус” з догматики, а в 1925 році став ректором Львівської духовної семінарії, згодом ректором Львівської богословської академії.
Під його редакцією та керівництвом світ побачили цілий ряд видань, а саме: “Праці Греко-католицької богословської академії”, “Видання Богословії”, “Аскетична бібліотека Греко-католицької духовної семінарії”, “Праці Богословського наукового товариства”, “Нива”, “Дзвони”, “Мета”.
Проявляв чималий інтерес до українського мистецтва. Був засновником музею церковних мистецтв при Богословській академії. З 1926 року був членом-куратором Українського національного музею у Львові. У 1930 році обраний дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка. В 1931році зайняв пост заступника голови Українського католицького союзу. У 1935 році митрополит Андрей Шептицький призначив його соборним крилошанином Архікафедрального собору св. Юра та архідияконом Львівської митрополичої капітули. Здійснив низку наукових подорожей по Західній Європі і до Святої Землі, був активним учасником унійних конгресів у Велеграді, Празі й Пінську, організатором унійного з’їзд у Львові.
Пакт Молотова-Рібентропа та друга світова війна, яка увірвалася на українські терени, внесли кардинальні зміни в життя науковця-богослова. Парафії УГКЦ на українських землях фактично опинилися у двох окупаційних зонах – сталінського СССР та гітлерівської Німеччини. Особливо вороже і агресивно щодо української церкви поводилася радянська влада. Розпочалися масові арешти українських політичних діячів, священників, інтелігенції, студентства, свідомого селянства. Була припинена й робота Богословської Академії. За цих обставин прикутий до інвалідного візка Митрополит Андрей Шептицький таємно, з благословення Папи Пія ХІІ, хіротонізує о. ректора Йосифа Сліпого архиєпископом з правами наступництва на митрополичому престолі.
В часи німецької окупації здоров’я похилого віком та паралізованого важкою недугою Митрополита Андрея підупадало, і, як його помічник, Йосиф Сліпий змушений все частіше вступати в контакт із німецькою окупаційною владою в обороні церкви та українців. Як достойний син свого народу, він був послідовним поборником української державності. Тому 30 червня 1941 року Йосиф Сліпий присутній на проголошені відновлення української державності та створенні Українського Державного Правління (УДП) на чолі з Ярославом Стецьком в будинку Львівської «Просвіти». Це дуже не сподобалося німецькій окупаційній владі. В ті роки пережив він не одну важку хвилину. Та йому все ж вдалося відновити діяльність Богословської Академії у 1941- 44 рр.
1 листопада 1944 року (після смерті митрополита Шептицького) перебрав провід над Галицькою митрополією. Через півроку, 11 квітня 1945, в числі інших українських католицьких владик, радянською владою був ув’язнений. Довший час про митрополита не було жодної інформації. В березні 1946 року стало відомо, що Сліпий звинувачений у “ворожій діяльності проти УРСР, співпраці з німецько-фашистськими окупантами” і Київським військовим судом засуджений до восьми років ув’язнення. Під час ув'язнення тривалий час хворів, неодноразово перебував на межі між життям та смертю. За час проведення слідства сталася подія, яка мала б зламати волю Йосипа Сліпого. В березні 1946 року відбувся інспірований радянським урядом та каральними органами (про що свідчать численні архівні документи оприлюднені останніми роками) т. з. Львівський псевдо собор, на якому УГКЦ була поставлена поза законом в СРСР. УГКЦ стала катакомбною церквою. Твердо стоячи на своїх засадах, Сліпий залишився вірний єдності з Апостольською столицею. Не підкупили його навіть кількаразові пропозиції переходу на православний обряд, обіцяючи найвищі посади у Російській православній ієрархії та повернення на львівський митрополичий престол. Його категорична відмова стала причиною нових судових процесів. Вісімнадцять років проведених на “безмежних просторах сибірського краю ” та Мордовії. Весь цей час підтримував зв’язки з духовенством та вірними церкви в підпіллі і в міру можливостей виконувати свої архіпастирські обов’язки. Навіть за надзвичайно важких умов Йосиф Сліпий відмовився зректися своєї віри і продовжував відправляти Службу Божу та проповідувати, залишаючись вірним своїй церкві і своєму народові.
В 1963 році, за втручання деяких впливових осіб на першого секретаря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова, Сліпий був звільнений, після чого, в зв’язку із забороною повертатись до України, переїхав у Рим.
Існує багато думок, що спонукало Микиту Хрущова до такого рішення. «Карибська криза» та бажання пом’якшити вихід із скрутного становища і не провалити імідж країни знову до сталінської безодні, бажання налагодити зв’язки із Ватиканом... Неабиякий вплив мали особисті клопотання Папи Івана ХХІІІ, єдиного католицького президента США Джона Фітжералда Кенеді, англійської королеви та вдало змодельовані Папою та президентом США переговори, проведені в Москві американським дипломатом Норманом Казенсом з Микитою Хрущовим. Ревізія Папою Іваном ХХІІІ т. з. «східної політики» Ватикану, яка до того безкомпромісно засуджувала комуністичну ідеологію. Запрошення на Другий Ватиканський собор (1962-1965 рр.), який став найбільшим форумом в історії Католицької Церкви делегації від РПЦ. А може Хрущову здавалося, що звільнення Митрополита стане вдалою піар-акцією для СРСР, а семидесятилітній старець, виснажений концтаборами, в найгіршому випадку займеться написанням богословських праць, мемуарів та епістолярії, а в кращому – швидко опиниться у потойбіччі. Очевидно усі перечисленні чинники відіграли свою роль. Але певним є лише одне – це дивне звільнення приреченої на смерть людини не могло відбутися без головного – втручання Всевишнього. Господній задум полягав у тому, що Патріарх на декілька десятиліть стане беззастережним дієвим духовним та громадським лідером усього українства, незалежно від віросповідання як на рідних землях, так і розкиданого долею по всіх континентах.
Основну увагу в своїй трудовій діяльності він в той час приділяє відбудові української церкви. Відвідує українські громади Канади, США, Колумбії, Венесуели, Перу, Аргентини, Парагваю, Бразилії, Австралії, Нова Зеландії, Німеччини, Іспанії, Португалії, Англії, Франції, Австрії, Індії, Мальти (всього 14 країн), адже живе спілкування мало величезне значення у відновленні єдності українства на всіх континентах, пожвавлює культурний та церковний розвиток. Дбав про підвищення освітнього рівня духовенства та вірних УГКЦ. Був активним учасником міжнародних євхаристійних конгресів у Бомбеї, Боготі та Мельбурні. Засновник Українського католицького університету у Римі, філії якого згодом утворилися у Вашингтоні, Лондоні, Чикаго та Філадельфії. З його ініціативи було відновлено діяльність Українського богословського наукового товариства та налагоджено видання його друкованого органу – “Богословія”, згодом журналів “Дзвони” та “Нива”. Започаткував видання “Благовісника Верховного Архієпископа візантійсько-українського обряду”. Під його керівництвом збудовано у Римі собор св. Софії (посвячений у 1969). З його почину придбано і відновлено парохіальний храм Жировицької Божої Матері, при якому засновано музей та лічницю. Значної уваги надавав відновленню чернечого життя. Заснував монастир Студитів у Кастель-Гондольфо біля Рима. Підтримував діяльність Українського Вільного Університету у Мюнхені.
Йосип Сліпий був високоосвіченою людиною. Володів вісьма мовами, що давало можливість йому вільно спілкуватися із представниками інших держав. Відомий меценат. Багато спілкувався з науковцями. За час перебування в Римі опублікував понад двісті видань.
Заслуги Сліпого в духовному житті УГКЦ, в обороні її прав, піднесенні богословської науки, в державотворенні та формуванні національної ідентичності українського народу та його вклад в науку і культуру не можливо переоцінити. До кінця свого життя Блаженніший залишився вірним Церкві та своєму народу.
7 вересня 1984 року скінчив своє земне життя український пастор, духовний наставник Української греко-католицької церкви, Патріарх Йосиф Сліпий. За його заповітом, через вісім років після смерті, його останки перезахоронили у крипті собору святого Юра у Львові, біля гробниці Андрея Шептицького.
Любов Іванюк
Науковий співробітник
музею |
