Священича резиденція – одна із пам’яток
Старого Угринова
В 1893 р. в Старому Угринові парафіяни сіл Угринів Старий та Бережниця Шляхотська почали зводити резиденцію для місцевого священика. Вона вміщала 8 кімнат: велика зала, кухня, кімната від кухні, спіжарка (кухня для господарства), спальня, канцелярія, вітальня і передсінок зі сторони господарства. З тієї ж сторони знаходилась велика веранда, а зі зворотньої сторони, від саду – ганок.
Першим священиком, що поселився у плебанії був о. Володимир Глодзінський, котрий до цього мешкав у сусідньому селі Бережниця. На той час до парафії належали два села – Старий Угринів та Бережниця Шляхотська. За рішенням громад обох сіл було вирішено будувати резиденцію в Старому Угринові, оскільки на той час в Угринові було більше вільних земель. Після закінчення будівництва о. Глодзінський із сім’єю переїхав у нову будівлю, при цьому залишаючи за собою право інколи, при потребі, зупинятись у резиденції в Бережниці. Уже в 1905 р. на допомогу о. Глодзінському було направлено майбутнього священика (на той час ще вчився) Андрія Бандеру. Як молодий практикант, Бандера відправляє Богослужіння як в Угринові так і в Бережниці. В 1906 р. він одружується із дочкою о. Глодзінського Мирославою, а коли помирає його тесть, в 1913 р., то він стає повноправним парохом на даній парафії, відповідно зайнявши резиденцію. Починаючи із 1907 р. будинок почав наповнюватись дитячим галасом. Саме цього року в Андрія та Мирослави Бандерів народилась перша дитина, дочка Марта-Марія, в 1909 – син Степан. Згодом, впродовж до 1921 р., ще шестеро дітей – Олександр, Володимира, Василь, Оксана, Богдан та Мирослава. Тут, в цьому будинку, о. Андрій справив два похорони: в квітні 1921 р. він передчасно похоронив дружину Мирославу, яка померла під час пологів, а незадовго після неї дочку Мирославу, яка була ще немовлям.
В 1933 р. о. Андрія переводять на парафію в Долинський район. Його намісником на даній парафії став о. Володимир Соломка. В ті часи центром громадського життя села була церква. Священики, будучи найбільш освідченими людьми в селі, вчителювали, були порадниками для своїх парафіян. Продовжуючи просвітницьку діяльність пароха Бандери, о. Соломка організував в селі хор, проби якого неодноразово проходили в стінах резиденції. В музеї Степана Бандери на даний час зберігається світлина, на якій зображений о. Володимир із учасниками хору і сільською малечею. Та залишався вищезгаданий священик в резиденції недовго. Уже в 1934 р. на парафію прибув новий служитель, о. Дмитро Березовський.
Не маючи сім’ї, о. Дмитро найняв собі кухарку Марценю Каменську та молодого хлопця із Грабівки Дмитра Штайдина для роботи по господарству. За даними шематизму на 1934 р. священику належало 36 моргів орного поля, майже 3 морги городу, 20 моргів сінокосів, понад 8 моргів пасовищ.
В 1950 р. одну із кімнат резиденції управа села надає дільничному Михайлу Вишневецькому із дружиною, яка працювала в місцевій бібліотеці. Через два роки в будинок в’їхав новий мешканець, який залишався там впродовж 1952-1953 рр. Дмитро Башкірцев, – оперативний працівник. Сам гарнізон розташувався в сусідній Новиці.
В той час в селі діяла початкова школа, яка була філією Середньоугринівської семирічної школи. Для шкільного приміщення було надано будинок, в якому раніше проживала родина Саєвичів. В цьому будинку розмістилось чотири класи. Після закінчення початкової школи, місцеві дітлахи змушені були продовжувати навчання в Середньому Угринові, де була семирічка. Не всім це давалося, а особливо взимку. Проживаючи за межею бідності, маючи багатодітні сім’ї, багато батьків просто були неспроможні забезпечити дітей одягом та взуттям і діти залишали школу. Щоб якоюсь мірою хоч трішки полегшити умови навчання, в 1957 р. житель села Антон Васютяк, що мешкав навпроти школи, віддає в своєму будинку одну із кімнат під п’ятий клас. Та діти там провчились всього один рік. Це створювало деякі незручності як для дітей так і для сім’ї Васютяка. Літом 1958 р. місцева влада вирішила дещо потіснити священика в резиденції, віддавши частину будинку для школи. Уже після смерті о. Дмитра Березовського, в лютому 1959 р., будинок відремонтували і там запрацювала школа. В будинку ще деякий час залишалась кухарка Марценя Каменська, а згодом Богдан Штайдин забрав її до себе на Грабівку. Він же тоді розпродав частину речей із резиденції, дещо забрав із собою, а решту роздав бідним селянам. Після цього будинок повністю перейшов під шкільне приміщення і там запрацювала п’ятирічна школа – філія Середньоугринівської. Основними вчителями були: Дадак Микола Іванович – вчитель початкових класів, сім’я Погайдак – вчителі української мови, сім’я Прокопівих – Мирослав Михайлович вчитель географії та Ганна Василівна вчитель початкових класів. Інші ж вчителі, це були вчителі Середньоугринівської школи, які в Старому Угринові мали додаткові уроки. Директором філії був Тарнівський Мар’ян Дмитрович, який був директором Середньоугринівської школи.
Після смерті отця Дмитра Березовського парафію зайняв священик із Івано-Франківська Петро Могила. Він постійно доїжджав, а при потребі переночувати, залишався у будинку одного із місцевих жителів. Служив він на парафії не довго. Уже в скорому часі серед місцевого населення поширились чутки, що даний священик працює на КДБ і спеціально сюди засланий. Його поведінка, яка ніяк не личила священику та постійне бажання, а згодом й потреба «випити», стали підставою для селян у проханні забрати його із парафії. Літом, 1959 р., місцевим парохом стає отець Яків Тауцький, який проживав в сусідній Новиці і відповідно помешкання в селі непотребував. О. Яків прослужив в місцевому храмі до 1960 р. Цього ж року церква була закрита.
Семирічна освіта уже ставала обов’язковою. Жителі села неодноразово звертались до місцевої влади із проханням утворити семирічну школу в селі. В 1963 р. школу було реорганізовано і вона дістала назву Староугринівська семирічна школа, директором якої став Діжевський Микола Васильович. Для семирічної школи приміщення було замалим і ще два класи розташувались в сусідній будівлі, яка теж знаходилась на території садиби.
В резиденції навчались діти до 1977 р. Того ж таки року в селі було відкрито нове шкільне приміщення, яке дуже швидко будувалося, а ще швидше здавалося в експлуатацію, оскільки завданням місцевої влади було якнайшвидше знищити будинок, в якому раніше проживала родина Бандерів, щоб небуло жодного спогаду про них.
Помилились… Пам’ять людську не можливо стерти. Резиденцію закрили. Та не надовго. В 1982 р. даний будинок зайняла сім’я дочки ветерана Великої Вітчизняної війни, місцевого жителя, який, як свідчать документи, вони купили того ж 1977 р. Тоді усю територію було поділено на декілька частин і продано різним господарям (ще трьом). В тому ж 1982 р. на території садиби було знищено капличку “Покров Пресвятої Богородиці”, в якій служив о. Андрій Бандера. Жителі села неодноразово звертались до вищестоячих органів із проханням віддати будинок в розпорядження сільської ради, але йшли постійні відмови, посилаючись на “наказ згори”.
Довший час староугринівці не могли змиритись із “наказом…”. Неодноразово вони погрожували мешканцям будинку, щоб ті не сміли його розвалювати, дітвора по дитячому пакостила їм.
Змінити долю та історію не можливо. Все склалося так, що уже наприкінці 80-х про родину Бандерів знову заговорили. Нажаль, на той час вціліла тільки одна восьма частина будинку, а саме зала. В цій кімнаті, у вересні 1993 р., на громадських засадах, було створено музей родини Бандерів. В травні 1996 р. музей був підпорядкований Калуському районному відділу Культури.
Готуючись до відзначення 100-річчя з дня народження Степана Бандери, хату-плебанію повністю відновили. І зараз, по праву, будинок, де народився, де зробив перші свої кроки Степан Бандера, де під впливом розмов батька і його товаришів формувався світогляд хлопчика та в серці розгоралась любов і прагнення до незалежності українського народу, занесено до Державного реєстру пам’яток історії та культури.
Підготувала:
Науковий співробітник ІММСБ
Любов Іванюк
Записано зі спогадів:
Мельник Володимири Іванівни - 1929 р.н. Старий Угринів.
Луцана Петра Степановича - 1933 р.н. Старий Угринів.
Дадака Миколи Івановича - 1930 р.н. Старий Угринів.
Іванюк Марії Степанівни - 1930 р.н. Старий Угринів.
Оленюка Петра Петровича - 1934 р.н. Старий Угринів.
Михайлюк Дарія Василівни - 1942 р.н. Старий Угринів.
Мацейків Ганни Іванівни - 1942 р.н. Старий Угринів. |
