Головна   Новини   Музей   Світлини   Статті   Контакти  
 
Назад Назад

Статья в газеті

Повертаючись до опублікованого

Встановити істину допомагають відгуки читачів

На низку моїх публікацій у газеті «Галичина», які порушують питання встановлення справжніх імен та прізвищ героїв Української Повстанської Армії, відгукнулися люди, які близько контактували з провідниками повстанського руху, і їхнім спогадам, безперечно, маємо довіряти. Якщо після публікації «Курінний «Іскра»: хто він?» було певне затишшя, то коли вийшла стаття «Герої повертаються із забуття», до мене зателефонували кілька осіб, які хотіли уточнити окремі моменти. Це мене дуже втішило, адже, крім наявності документальної бази, це вже другий спосіб розв’язання проблеми. Звісно, таку інформа­цію потрібно перевіряти, хоча ніхто не застрахований від того, що і в документах того часу не закралися помилки.

І все ж гадаємо, що цією публікацією ми зможемо поставити крапку на питанні похо­дження одного із повстанських командирів, спочатку — сотенного, а пізніше — курінного, що мав псевдо «Іскра».

Спочатку зішлемося на спогади уро­дженки села Забережжя Богородчанського району Теодозії Федорів 1927 р. н., що у підпіллі мала псевдо «Голубка». Вона була зв’язковою, пізніше — санітаркою, знала багатьох провідників, зокрема і в своєму селі. Ця жвава жінка, яка попри те, що багато пережила, має добру пам’ять, роз­повіла зокрема, що Федір Гречанюк, який мав псевдо «Іскра», сотенним ніколи не був. Він брав участь у повстанському русі, але був тільки в боївці «Козака». До речі, це теж цікава особистість. Виявляється, «Козак» — це Михайло Шиндак (1924 р. н.) родом із Єзуполя. В його боївці, яка на­лічувала понад 25 боївкарів, перебував також його рідний брат на псевдо «Кри­латий». Коли «Козак» загинув, на похо­роні була його дівчина «Незабудка», яка приїжджала з Єзуполя. Він похований на цвинтарі в селі Іваниківці разом із двома побратимами — «Пугачем» (Іван, прізви­ще невідоме, уродженець цього села) та «Буком» (із с. Підмочар біля Іваниківки).

У Ф. Гречанюка, котрого певний час через якусь прикру помилку сприймали за курінного «Іскру», був брат Петро. Він відігравав у підпіллі значно більшу роль. Кажуть, що був сотенним, хоча такого сотенного ми не зустрічаємо. Най­імовірніше він, як і «Козак», керував міс­цевою групою повстанців. Про нього ма­ємо таку інформацію, записану з вуст Т. Федорів: «Петро Гречанюк, 1907-1908 р. н., псевдо «Карпо». Походив із бідної сім’ї, рано залишився сиротою, працю­вав у багатих господарів, зокрема і в мого батька. Брав активну участь у гро­мадському житті села. На початку війни виїхав до Німеччини на вишкіл. До села повернувся у 1942 році, вчив мо­лодь у читальні. Разом із ним у Німеч­чині із села були Гречанюк Онуфрій Іва­нович (сотенний «Вікторія»), Федорів Фе­дір Іванович (по війні жив у Німеччині) і чоловік на псевдо — чи це було ву­личне прізвисько - «Сивий». Розпові­дали, що він був сотенним на Волині.

Пізніше «Карпо» організував свою гру­пу і оперував на досить широкому терені. Зокрема йому вдалося загітувати до підпільної боротьби двох сестер Покізяк - Дарію та Ярославу, котрі були родом із Лисця, працювали вчителями, а в під­пільному русі виконували функції друка­рок. Коли «Карпа» вбив енкаведист Сапожніков, то він зняв з нього чоботи, які ще були теплими, і взувся у них. Вбитий герой п’ять днів лежав біля сільради, а вороги тим часом стежили, хто за ним прийде. Тоді була тепла зима, і тіло по­чало розкладатись. Потім його відвезли у шанці, коло цвинтаря, де він лежав ще два дні. А вже відтак люди взяли тіло у верету, передали через загороду і відразу за нею, на цвинтарі, поховали».

Ми б не акцентували на постаті цьо­го українського героя, якби інформація була відомою. Однак у 22-му томі «Літо­пису УПА» (Київ — Торонто, 2013) роз­шифрування його біографічних даних не­має. Проте на с. 210 подано інформацію такого змісту: «10.07.1946 р. з села Хо­м’яків до с. Забережжя прийшов слідчий РО МВД Сапожніков з 6-ма більшовиками. Вони пішли на могилу сл. п. Карпа, ски­нули з хреста вінці, а на хресті прибили карточку з написом: «Карпо та Хитрий померли собачою смертю, а тепер при­йшов строк Хмеля, Цимбалістого». По цій акції відійшли до району. Населення дру­гого дня знову прикрасило могилу вінця­ми». Тепер стає відомо, хто є хто. Про­яснилися також ім’я та прізвища кущо­вого провідника «Хитрого» — це Греча­нюк Василь. Про його загибель теж ідеть­ся у згаданій книжці на сторінці 89-й. А «Хміль» — це провідник станиці с. Забе­режжя Семкович Василь, який загинув у 1948 році в рідному селі (див. таблицю на с. 237 того ж видання). Ось так спо­гади однієї жінки заповнили окремі «білі плями» минувшини.

Тепер щодо курінного «Іскри». Про ньо­го згадує у своїх спогадах друга жінка, яка зв’язалася зі мною, Анастасія Гуменна, 1927 р. н., родом із смт. Солотвина. Вона, тоді 17-літня дівчина, була в тюр­мі, коли в листопаді 1944 року її звіль­нив зі своєю сотнею «Іскра». Після виз­волення вона добре запам’ятала цього повстанського командира, бо він підійшов до неї, поплескав по плечі й сказав: «Що мені з тобов робити?». Це був здоровий чоловік із військовою виправкою, як було видно, із великим досвідом боротьби. Вже тоді в середовищі повстанців, хоч усе було законспіровано, говорили про те, що «іскра» родом із Сколівського району Львівської області. Пізніше п. Анастасії цю інформацію підтвердила секретар-друкарка сотні «Іскри» «Ореля» (справжнє прізвище —- Павлина Бойчук, 1926 р. н., родом з Делятина). Цікаво, що таку ж інформацію подає у своїй книжці і

В.      Момот, відомості якого у своїй попе­редній статті ми поставили під сумнів. Пані Анастасія вважає, що курінний «Іскра» — це Дяченко Ігор, напевно, 1916 р. н., уродженець Сколівського району Львів­ської області.

Щоправда, укладачі книжки спогадів Петра Мельника «В огні повстання» (Івано-Франківськ, 2014 р.) Степан Лесів та Ярослав Коретчук подають інше прізви­ще — Дячишин. Ось біографічна довід­ка на «Іскру» за цим виданням: «Дячи­шин Ігор — «Іскра». Народився в Сколівському районі Львівської області. Ін­структор — вишкільник, командир сотні вишкільного куреня УНС «Гайдамаки». Сформував та очолив сотню «Верховин­ці» групи «Чорний ліс». Восени 1944 р. сформував і очолив курінь «Сивуля». За­гинув у сутичці із чекістсько-військовою групою на постілку Бойки с. Маняви Бо­городчанського району Івано-Франківської області. Лицар Бронзового Хреста Бойо­вої заслуги та Срібного Хреста Бойової заслуги II класу. Сотник УПА». До цієї інформації можемо додати, що ґрунтовні знання і практику ведення військових дій він здобув у німецькому легіоні «Нахтігаль». Після загибелі тіло повстанського командира енкаведисти забрали до Со­лотвина і закопали на березі р. Бистриці Солотвинської.

Щодо прізвища, то думки, що «Іскра» - це все ж таки Дячишин, дотримуєть­ся і провідний науковий співробітник Музею визвольної боротьби Петро Ганцюк, який також досить скрупульозно досліджує цю проблематику. Він теж подав кілька до­повнень до моїх публікацій. Зокрема, по­відомив, що сотенний «Мур» походив із с. Лугу біля Яремча, однак прізвище та ім’я його поки що не встановлено. Так само не ідентифіковано сотенного «Тура», але це не Михайло Борисюк із с. Зеле­ної, як подає П. Содоль. Гречко Степан не командир сотні, як було написано, а булавний сотні «Верховинці» куреня «Си­вуля». Загинув 19 березня 1946 р. біля хутора Бухтівця: поранений він застрі­лився з пістоля. Чотовий «Горлоріз» (пер­ша чота сотні «Лебеді») брав участь у нападі на с. Добровляни 24 липня 1945 року, а Бендус Євстахій із Єзуполя, що мав таке ж псевдо, був привселюдно страчений у Станіславі ще в січні того ж року разом із Маланюком Сильвес­тром — «Дубом» із с, Клузева. Саме тому п. Петро просить усіх дописувачів газети перед публікацією матеріалів на повстанську тематику проконсультувати­ся з науковими працівниками Івано-Фран­ківського музею визвольної боротьби ім. С. Бандери, які займаються досліджен­ням діяльності ОУН - УПА на теренах При­карпаття. Щоб потім не публікувати спрос­тувань, як у нашому випадку.

Іван ДРАБЧУК.

Історик, член НСКУ.

http://www.galychyna.if.ua/publication/culture/vstanoviti-istinu-dopomagajut-vidguki-chitachiv/print.html 

Статья в газеті
Дата публікації: 03.04.2015   Кількість переглядів: 2847
Історико-меморіальний музей Степана Бандери
 
- Інформація про музей
- Степан Бандера
- Промова Степана Бандери
   
 

Дружні сайти:

Сайт міста Бурштина СПД Павлів і Ко.
Газета Козацький край
   
 
  Промова Степана Бандери  
 

Наша кнопка:

Історико-меморіальний музей Степана Бандери

 
  Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання  
Головна | Новини | Музей | Світлини | Статті | Контакти | Карта сайту
© 2011 Історико-меморіальний музей Степана Бандери