Постать Провідника ОУН – Степана Бандери ще за життя була оповита легендами, а з часом кількість цих легенд постійно збільшується. З одного боку приємно, що українці намагаються якимось чином пов’язати свої міста чи села, або конкретних осіб із постаттю Степана Бандери, а з іншого – це породжує вимисли та перекручування фактів, які з плином часу пробують подавати як історичну правду, що вносить в роботу дослідників певну плутанину.

         Документи на ім’я Степана Попеля, під якими С. Бандера проживав на еміграції від 1945 року і аж до дня вбивства 15.10.1959 року, не стали винятком.

Цікаву версію про документи Степана Попеля повідомив, перебуваючи в нашому музеї краєзнавець із с. Малнева, що в Мостиському районі Львівщини п. Степан Гусяк. За його версією о. Володимир Попель в 1944 році вивіз документи свого покійного сина Степана на еміграцію і в Реґенсбурґу передав організаційним чинникам, які й використали для документів Степану Бандері, коли взнали про долю Степана Попеля. Подамо його коротку автобіографічну довідку. Син священика о. Володимира Попеля Степан народився  16 серпня 1904 р. в селі Арламівська Воля, а в 1916 р. родина Попелів переїхала у с. Малнів. Степан Попель після закінчення філософського факультету університету, не одержавши роботи від польської влади, займається культурно-просвітницькою роботою на селі, організував хоровий і драматичний гурток, пробуджував національну свідомість селян та членів «Лугу»...

Степан Лесів, завідувач історико-меморіального музею Степана Бандери у Старому Угринові на Калущині. Народився 1975 року у сусідній з Угриновом Новиці. Разом із батьком-вчителем місцевої школи і неперевершеним грибником часто бував у навколишніх селах і в Чорному лісі, де майже кожний метр рясно скроплений кров’ю українських героїв, котрі на смерть ішли за нашу і майбутніх поколінь свободу. У студентські роки активно включився в громадську роботу, невдовзі очолив обласне молодіжне крило КУНу. Однак політична кар’єра не звабила його. Вирішив конкретною справою долучитися до висвітлення білих плям у страдницькій українській історії, до пошуку місць боїв і загибелі повстанців, їх належного пошанування. “Ніхто не забутий, ніщо не забуто”,— цей пам’ятний ще зі шкільного дитинства лозунг, переконаний Степан Лесів, має стосуватися всіх, хто боровся за нашу свободу. Над цим і працює вже більше десяти років у музеї. Молодший науковий працівник, завідувач фондами, заступник директора і останніх шість років очолює колектив музейників. Ходить з молодими науковцями, активістами “Меморіалу” повстанськими стежками, знаходить місця боїв, встановлює або відновлює разом із громадами березові хрести, досліджує численні архіви, пише наукову роботу.

Становленню музею Степана Бандери на його родиннім обійсті передували події, пов’язані з проведенням велелюдних зібрань, встановленням пам’ятників на пошану світлої пам’яті Провідника ОУН Степана Бандери...

Вперше в Старому Угринові при чисельному зібранні людей відбулось вшанування С. Бандери в 30-ті роковини з дня вбивства, 15 жовтня 1989 року. Нажаль достеменно невідомо імена ініціаторів проведення віче, але знаємо, що це були четверо хлопців, двох з яких звали Роман і Ігор, і троє дівчат. Спецслужби тодішньої влади робили спроби їхнього арешту, але завдяки згуртованості староугринівської громади цього вдалось уникнути...

Велика кількість свідомої української молоді жертовно і безкорисливо працювала в ім’я побудови незалежної України. Їхня праця в умовах підпілля з постійними ризиками для життя, а  також щоденна мужність та відвага у боротьбі з окупантом в більшості випадків не відомі нам, їхнім нащадкам. Ці зібрані і узагальнені матеріали нехай будуть пошаною їхній світлій пам’яті...

Наша кнопка:



<a href="https://bandera.if.ua/" target="_blank"><img src="https://bandera.if.ua/ImgEngine/museum-bandera.gif" alt="Історико-меморіальний музей Степана Бандери" width="88" height="31" border="0"></a>