Станичні ОУН в с. Старий Угринів з 1944 по 1951 рр.
Старий Угринів цілком закономірно вважається бандерівським краєм, адже саме тут народився майбутній Провідник ОУН. Де як не в рідному селі Степана Бандери можна доторкнутись до першоджерел українського націоналізму, зрозуміти його як історичне явище, відчути всю велич і трагізм, здавалоь безнадійного спротиву поневоленню України героїчним поколінням 30-50-х років.
В цей час Старий Угринів був справжнім осередком бандерівського руху. Уся сільська молодь, свідомі угринівці масово влились в ряди ОУН та УПА. Кожен третій житель порівняно невеликого населеного пункту так чи інакше був причетний до національно-визвольної боротьби, а лісовий масив та горбиста місцевість тільки сприяли її активності.
Станиця являла собою одну із клітин в тереновій мережі ОУН, до якої входили активісти села. На чолі станиці призначався станичний, який огранізовуавав її діяльність в ході боротьби: збір інформації про ворога, забезпечення зв’язку між окремими відділами УПА, постачання повстанцям харчів, одягу, зброї, лікування й перевезення поранених, переховування стрільців ОУН чи вояків УПА та інше.
Опираючись на спогади місцевих жителів, учасників та очевидців національно-визвольної боротьби, опубліковані документи та матеріали з архівів опишемо долі станичних села Старий Угринів. Тих відважних і самовіданних людей на плечах яких була відповідальність за організацію роботи оунівців та повстанців в селі.
Першим станичниим вважається Рученчин Федір Петрович – «Чабан», народився 1913 р. в Старому Угринові, здобув початкову освіту і проживав у рідному селі. Рученчин Федір належав до того покоління староугринівців, яке виховав сам Степан Бандера. Як згадують старожили майбутній провідник ОУН займався в селі громадсько-політичною діяльністю та згуртовував навколо себе патріотичну сільську молодь, яка здебільшого зустрічалась зі своїм лідером під час вакацій у навчанні. Ряд молодих хлопців стали опорою для Степана Бандери в підпільній роботі по лінії УВО та ОУН в Старому Угринові. До них належав і Федір Рученчин, який ще в 30-х роках розпочинає свою роботу в ОУН. Про цей час він згадував: « У 1934 році ми разом з іншими членами ОУН, під час церковної служби заспівали «Боже, великий єдиний» (молитву за Україну). Тодішній солтис (сільський війт Ільків) доніс на нас у поліцію, тому мене та Василя Юрківа, Василя Рижака, Василя Яковіва, Дмитра Мельника, Івана Паращиняка, Дмитра Ільківа та Гриця Перегіняка арештували і засудили до виправних робіт: вдень ми працювали, а вночі сиділи під замком»[1]. Після цих подій Рученчин Федір ще активніше включається в боротьбу за волю України. З приходом «червоних визволителів» у 1939 році члени українських організацій у селі змушені були перейти у підпілля. А з другим приходом радянської влади 1944 року Федір Рученчин стає станичим ОУН в рідному селі Старий Угринів. Проте уже 9 квітня 1945р. за членство в ОУН та за те, що був станичним арештований. Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 2 липня 1945 р. засуджений на 15 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Багатолітній в’язень сталінських таборів Рученчин Федір Петрович з своєю дружиною Рученчин Анастасією Дмитрівною після повернення із заслання проживав у м. Калуші. Після проголошення Української Незалежності був реабілітований 3 грудня 1991 року. А 1998 року помер у м. Калуші, де і похований.
Якщо опиратись на книгу Л. Вардзарука «Реабілітовані історією»[2] то наступником «Чабана» на посаді станичного в 1945 році став Рученчин Петро Васильович-«Грім» – житель с. Старий Угринів, 1925 року народження, член ОУН. Проте в доповідній записці секретаря Перегінського райкому партії К. В. Кравченка зазначається, що Рученчин Петро Васильович на псевдо «Грім» до 1947 р. знаходився в лавах УПА, а опісля був бойовиком станиці ОУН в Старому Угринові[3]. Тому найімовірніше, що обов’язки станичного він не виконував.
Після смерті «Чабана» станичним в Старому Угринові стає Рученчин Іван Ількович-«Шпак» – народився 1914 р., в Старому Угринові. Початкову освіту здобув в сільській чотирикласній школі. Працював вдома по господарству. Під час німецької окупації (1941-1944 рр.) активно працює по лінії ОУН. В 1941 році Іван Рученчин одружується з місцевою дівчиною – Юрків Анастасією Петрівною. Весною, або літом 1944 року вступає до лав УПА, де виконує обов’язки харчового у сотні Мокія Сьомака–„Ґонти”. В одному з боїв у 1945 році на теренах Прикарпаття (ймовірно за Станіславом) був важко поранений, тому тривалий час, близько чотирьох місяців, лікувався у греко-католицького священика с. Станькова Калуського р-ну[4]. Після виздоровлення «Шпак» залишається в підпіллі на тереновій роботі. Імовірно, що саме в цей час виконує обв’язки станичного с. Старий Угринів, тобто з серпня 1945р. по осінь 1946 р., згодом стає кущовим. В 1950 році Рученчин очолив підпілля ОУН Перегінського району. 8 вересня 1951 р. внаслідок зради опинився в руках МГБ, але вже 17 вересня вдалося втекти від ворогів[5]. Загинув підпільник «Шпак» 27 травня 1952 р. в с. Грабівка, Калуського р-ну, обставини смерті є заплутаними: очевидно не обійшлось без зради.
Мешканець с. Старий Угринів, участь якого в станиці ОУН доведена Рученчин Гнат Михайлович-«Бровко» – народився 1918 року. За словами Перегіняк Олександри Василівної, жительки с. Старий Угринів та учасниці національно-визвольної боротьби, родом був з сусіднього села Середній Угринів, в роки окупаційного режиму був вивезений на примусові роботи до Німеччини. Повернувшись додому Рученчин Гнат одружився в Угринові Старому з Перегіняк Парасковією, а з часом став тут станичним[6].
У відповіді управління СБУ в Івано-Франківській області від 22.11.1997 року на запит 4.11.1997 р. читаємо: «1918 р. народження, уродженець с. Угринів. З осені 1946 р. по квітень 1947 р. виконував обов’язки станичного с.Угринів. Весною 1949 р. був призначений в боївку Харинзюка С.В. (псевдонім «Славко»). 28 травня 1949 р. разом з керівником СБ та іншими бойовиками приймав участь в здійсненні теракту над завідуючим дільничої лікарні гр. Каракай В.М.»
Про Рученчина Гната згадувала жителька с. Старий Угринів, Іванюк М.C.: « Після повернення з Німечини він став станичним. То було десь в 1946 році, а вже 1948 року його арештували. Пам’ятаю то було на Паску, люди рано повиходили з церкви і пішов шум, що село обставили совіти. Через дві мінути вони вже показались на вулиці, що веде церкви. Гнат тоді теж був у храмі, дуже показний: чорний костюм, вишита сорочка, буксові чоботи. А як він вчув, що облава почав тікати по вулиці догори в протилежну сторону від совітів. В нього стріляли раз попри раз, але так і не попали. Коло Фрейтерихи (Васютяк Ганни) він впав на коліна і підняв руки догори. Совіти підбігли, заломили руки догори і повели, а з часом його жінці Васютяк Парасковії Федорівні прийшло повідомлення, що його ростріляно»[7]. Про що також дізнаємося із відповіді управління СБУ в Івано-Франківській області від 22.11.1997 року на запит 4.11.1997 р.: «Вироком ВТ ПрикВО від 15.09.1950 року Рученчин Г.М. (псевдонім «Бровко») за ст.54-1а, 54-11 і 65-8 КК УРСР був засуджений до ВМП – розстрілу. Вирок виконаний 15.11.1950 року в м. Івано-Франківську». Н
аступником Рученчина Гната найімовірніше став Перегіняк Федір Якович-«Василь», уродженець с. Старий Угринів 1923 року народження. Здобувши початкову освіту проживає в рідному селі. З другим приходом радянської влади вступає до лав ОУН і стає стрільцем боївки кущової ОУН. 1947 року Перегіняк Федір одружується із Мельник Володимирою Іванівною, жителькою с. Старий Угринів, яка також входила до підпілля ОУН, зокрема була зв’зковою. А з весни 1948р. по квітень 1951р. виконував обов’язки станичного с. Старий Угринів. Зокрема 26 квітня 1951 р. Перегіняк Федір загинув в бою з військами НКВД на території села.
На цій особистості, коротке висвітлення життєписів станичних с. Старий Угринів завершується, але не закінчується дослідження по даній тематиці. З часом цей перелік поповниться іншими іменами славних земляків Степана Бандери, які в період національно-визвольної боротьби відстоювали ідею незалежної української держави та намагались зробити свій вклад для досягнення цієї мети.
Підготувала науковий співробітник ІММСБ
Худик Л. Д.
[1] Федорів Т. Батьківщина Бандери. – Старий Угринів, 2007. – 116 с. – С. 25-26
[2] . Реабілітовані історією. Івано-Франківська область. У 5-ох т. / упоряд. Л. Вардзарук. – Т.2. – Івано-Франківськ, 2007. – 1136 с. – С.
[3] Український національно-визвольний рух на Прикарпатті в ХХ столітті. Документи і матеріали / Відп. редак. Професор М. Кугутяк. – Том 2. – Книга 3 (1947-1957 рр.). – Івано-Франківськ: КПФ «ЛІК», 2011. – 768 с. – С. 256-257.
[4] Наукові записки Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. С. Бандери. Випуск 1. 2010 р.: Науково-публіцистичне видання. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 200 с. – С. 122.
[5] Наукові записки Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. С. Бандери. Випуск 1. 2010 р.: Науково-публіцистичне видання. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 200 с. – С. 123-127.
[6] Спогади Перегіняк Олександри Василівної, записані 22.01.2010 р.
[7] Спогади Іванюк Марії Степанівної, записані
|
