В 1893 р. в Старому Угринові парафіяни сіл Угринів Старий та Бережниця Шляхотська почали зводити резиденцію для місцевого священика. Вона вміщала 8 кімнат: велика зала, кухня, кімната від кухні, спіжарка (кухня для господарства), спальня, канцелярія, вітальня і передсінок зі сторони господарства. З тієї ж сторони знаходилась велика веранда, а зі зворотньої сторони, від саду – ганок.

Першим священиком, що поселився у плебанії був о. Володимир Глодзінський, котрий до цього мешкав у сусідньому селі Бережниця. На той час до парафії належали два села – Старий Угринів та Бережниця Шляхотська. За рішенням громад обох сіл було вирішено будувати резиденцію в Старому Угринові, оскільки на той час в Угринові було більше вільних земель. Після закінчення будівництва о. Глодзінський із сім’єю переїхав у нову будівлю, при цьому залишаючи за собою право інколи, при потребі, зупинятись у резиденції в Бережниці. Уже в 1905 р. на допомогу о. Глодзінському було направлено майбутнього священика (на той час ще вчився) Андрія Бандеру. Як молодий практикант, Бандера відправляє Богослужіння як в Угринові так і в Бережниці. В 1906 р. він одружується із дочкою о. Глодзінського Мирославою, а коли помирає його тесть, в 1913 р., то він стає повноправним парохом на даній парафії, відповідно зайнявши резиденцію. Починаючи із 1907 р. будинок почав наповнюватись дитячим галасом. Саме цього року в Андрія та Мирослави Бандерів народилась перша дитина, дочка Марта-Марія, в 1909 – син Степан. Згодом, впродовж до 1921 р., ще шестеро дітей – Олександр, Володимира, Василь, Оксана, Богдан та Мирослава. Тут, в цьому будинку, о. Андрій справив два похорони: в квітні 1921 р. він передчасно похоронив дружину Мирославу, яка померла під час пологів, а незадовго після неї дочку Мирославу, яка була ще немовлям...

Національно-визвольна боротьба нашого народу в минулому столітті стала взірцем безпрецедентного своєю масовістю, героїзмом і жертовністю здвигом нації. Вона підняла до високих вершин цілу когорту борців. Жорстока підпільна конспірація певною мірою унеможливила спробу, на сьогоднішній день, скласти повний перелік тих, хто ціною власного життя, життя близьких та рідних здобував таку бажану і потрібну вистражданій Ненці незалежність.

На превеликий жаль, радянська тоталітарна система фальсифікувала всі дані про визвольний рух, перекручувала як самі події так і їх учасників.

Музей Степана Бандери можна вважати Храмом нашої історії, адже експозиція музею розкриває національно-визвольну боротьбу від самого початку ХХ століття до останніх підпільників. Широко розповідає та ілюструє життєвий шлях і політичну діяльність Провідника ОУН Степана Бандери. Яскравим доказом цього є книга відгуків музею під символічною назвою «Слово, мовлене від серця…», в якій можна прочитати записи відвідувачів із 35-ти країн світу. Приблизно 50% відвідувачів із закордону мають українське коріння. Загалом музей в рік приймає близько 10 тисяч відвідувачів, а це один із найбільших показників в області.

До Вашої уваги деякі відгуки наших відвідувачів...

“Люди Свободи”– саме під такою назвою в приміщенні Історико-меморіального музею Степана Бандери в Старому Угринові з 1 по 16 січня 2017 року діє виставка, яка демонструє історію 26 людей з різних сфер суспільного життя, що своєю боротьбою та працею зробили можливим відновлення незалежності України в 1991 році.

Ці люди дуже різні – поети і політики, військові і музиканти, науковці і художники.

Їх опір був різноманітним. Хтось боровся за свободу народу, а хтось за свободу думки, творчості. Хтось із зброєю в руках, а хтось з пером чи пензлем...

Цьогорічне святкування розпочалося Богослужінням в каплиці “Покров Пресвятої Богородиці”, що знаходиться на території музею, яке відслужив місцевий парох о. Ярослав Мельничук. Опісля, всі учасники Богослужіння урочистою ходою направились до символічної могили, на якій встановлено хрест із місця поховання Степана Бандери у Мюнхені, де була відправлена панахида за упокій славнозвісної родини.

На святкування прибули голова Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич, заступник голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації Ігор Пасічняк, начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської обласної державної адміністрації Володимир Федорак, голова Всеукраїнського братства вояків ОУН УПА Богдан Борович, голова Калуської районної ради Михайло Срібняк, заступник голови Калуської районної державної адміністрації Сергій Дудинець, заступник голови Калуської районної ради Віктор Гільтайчук...

Століттями український народ зазнавав гноблення та приниження від так званих «великодержавних сусідів», повинен був відчувати себе рабом і мріяти про таку бажану волю. Ціною в десятки мільйонів життів Україна стала незалежною, але наслідки колоніального минулого і досі не дають їй піднятися з колін. В українську  історію комуністичними ідеологами закладено безліч історично-політичних міфів. Міфи, як відомо призводять до протистояння в будь-якому суспільстві і побороти їх можна тільки правдою. Правда української історії – це приглушена лихоліттями пам’ять народу, без відновлення якої не можливо піднятися на повний зріст.

Відновлення пам’яті є процесом болючим та важким, але приглушена пам’ять – це відчуття приреченості та власної меншовартості. То що ж краще: жити приреченим, чи все таки перетерпіти біль і відчути, що ми є нація, ми є народ і у нас є власна держава?

Найкривавішою сторінкою Української історії є період комуністичної системи. Саме тоді...

В неділю, 6 листопада 2016 р., ініціативна група з Долинщини зорганізована п. Петром Щеглюком спільно із завідувачем Історико-меморіального музею Степана Бандери (ІММСБ) п. Степаном Лесівим взяла участь у заходах по вшануванню пам’яті загиблих вояків УПА - «гамалійців» на сільському цвинтарі с. Грабівка.

Розпочались заходи із Служби Божої в сільському храмі. Опісля, процесійно громада разом із гостями вирушила на цвинтар до могили, в якій перепоховано учасників бою 1 листопада 1944 р. На могилі загиблих парох с. Грабівки відслужив панахиду. На імпровізованому вічі про «невмирущість» пам’яті чину героїв-«гамалійців» говорили...

В неділю, 23 жовтня, біля с. Вербівка Рожнятівського району в лісовому масиві урочища «Перелісок» при велелюдному зібранні відбулось освячення пам’ятного хреста та відправлення панахиди на місці загибелі керівного складу Перегінського районного проводу (РП) ОУН. Даний провід з початку 1945 р. до дня загибелі 26(27) червня 1946 р. очолював Худин Іван – «Шершень», «Галайда», родом з с. Белеїв Долинського району. Господарчим референтом цього проводу був Михайлюк Дмитро – «Хміль», «Дідо», уродженець с. Старий Угринів Калуського району. Він до кінця 1944 р. очолював Перегінський РП ОУН. Технічним референтом проводу ОУН був Ілиняк Микола – «Ромко», родом із с. Вербівка.

Розповідаючи про даний захід, варто наголосити на  активній організаційній роботі сільського голови п. Василя Пацкуна та місцевого пароха о. Івана Носика, а також громадянську позицію місцевої громади. Окрему подяку слід скласти керівництву Осмолодського держлісгоспу та родині Миколи Ілиняка. Встановити місце, де полягли герої, допоміг житель села Керницький Петро Михалович (1932 р.н.).

Даним заходом завершився цілий етап дослідницько-пошукової роботи Історико-меморіального музею Степана Бандери (ІММСБ)...

В часі діяльності збройного підпілля ОУН в період 1944-1950-х років в с. Вербівка та довколішних лісових масивах певний час базувався керівний склад підпілля Перегінського районного проводу ОУН та Калуського надрайонного проводу ОУН.

Зокрема, станом на весну 1946 р. Перегінський районний провід ОУН очолював Худин Іван – «Шершень», «Галайда», родом з с. Белеїв Долинського р-ну. Господарчим референтом цього проводу був Михайлюк Дмитро – «Хміль», «Дідо», родом із с. Старого Угринова. Він до кінця 1944 р. очолював Перегінський РП ОУН. Технічним референтом при проводу ОУН був Ілиняк Микола – «Ромко», родом із с. Вербівка.        

Охоронна боївка Перегінського РП ОУН станом на весну 1946 р. налічувала 7 осіб, зокрема: «Грім» – Варварук Микола, «Ромко» – Шкіль Степан, «Борун», «Дністер», «Дуб», «Гонта», «Ігор».

В середині червня 1946 р. за наказом «Шершеня» четверо охоронців...

“Я приймаю вирок смерти…” – під такою назвою 15 жовтня 2016 року в Історико-меморіальному музеї Степана Бандери пройшов захід, приурочений 57-ій річниці трагічної загибелі славного земляка. 

Біля символічної могили із надгробним хрестом з могили Провідника із Мюнхена зібрались представники громадських та політичних організацій міста Калуша і району, місцева церковна громада, працівники музею, де поминальною панахидою, яку відслужив місцевий парох о. Ярослав Мельничук, вшанували пам’ять борця за незалежну Українську Соборну Самостійну Державу Степана Бандери...

Саме такими словами розпочався урочистий захід в Старому Угринові, приурочений 74-ій річниці створення Української Повстанської Армії. Це була назва ряду українських військово-політичних структур, що діяли в Україні протягом 20 століття, могутня сила, яка змогла підняти націю з колін і повела до боротьби за волю та незалежність.

Вже впродовж 26 років, цього дня, на території Історико-меморіального комплексу Степана Бандери традиційно збираються представники влади, художні  колективи, школярі, місцеве населення, гості та запрошені,  щоб відзначити чергову річницю створення УПА та вшанувати тих, чиї імена, викарбувані золотими літерами, надовго залишаться в нашій історії та людській  пам’яті, вклонитися тим, хто не дивлячись на пережиті роки, на пройдені нелегкі шляхи, ще можуть приїхати на такі зустрічі. Жодного разу святкування не проходило без представників Калуської станиці братства вояків ОУН-УПА...

Наша кнопка:



<a href="https://bandera.if.ua/" target="_blank"><img src="https://bandera.if.ua/ImgEngine/museum-bandera.gif" alt="Історико-меморіальний музей Степана Бандери" width="88" height="31" border="0"></a>