Головна   Музей   Світлини   Статті   Контакти  
 
Назад Назад

Геноцид: Злочин без каяття

            

                                                                                        

                                        Г Е Н О Ц И Д:  Злочин без каяття …

 

         Століттями український народ зазнавав гноблення та приниження від так званих «великодержавних сусідів», повинен був відчувати себе рабом і мріяти про таку бажану волю. Ціною в десятки мільйонів життів Україна стала незалежною, але наслідки колоніального минулого і досі не дають їй піднятися з колін. В українську  історію комуністичними ідеологами закладено безліч історично-політичних міфів. Міфи, як відомо призводять до протистояння в будь-якому суспільстві і побороти їх можна тільки правдою. Правда української історії – це приглушена лихоліттями пам’ять народу, без відновлення якої не можливо піднятися на повний зріст.

         Відновлення пам’яті є процесом болючим та важким, але приглушена пам’ять – це відчуття приреченості та власної меншовартості. То що ж краще: жити приреченим, чи все таки перетерпіти біль і відчути, що ми є нація, ми є народ і у нас є власна держава?

         Найкривавішою сторінкою Української історії є період комуністичної системи. Саме тоді було запроваджено відкритий бандитизм, як «революційну законність». Каральний апарат системи складали спочатку чекісти, яких змінили гепеушники, на зміну яким прийшли енкаведитсти, а за ними - кагебісти.

         Саме в ці дні ми згадуємо тих, хто став жертвою штучного голодомору 1932-1933 років, влаштованого більшовицькою владою на родючій українській землі. Дослідження теми Голодомору постійно зростає, але ще не має глибинного усвідомлення завданої кривди українському народові, не вивчені всебічно наслідки  трагедії, які відчутні до нині. Ще досі трапляються намагання виправдати злочин, фальсифікувати обставини лиха.  Дуже часто московські вчені заявляють, що голод був і на Поволжжі, і в Казахстані…      

В Україні відбувався дуже сильний спротив більшовицькому режиму  ще й до 30-х років, але 1930 рік став періодом, коли в Україні чинили спротив уже цілі села, тобто люди не віддавали ні своє майно, ні свою честь. Це викликало страшенну лють у Кремлі, і на прикінці 1932 року в Україну були направлені московські емісари, зокрема, В. Молотов, Л. Каганович, В. Балицький (колишній голова ГПУ) і ціла бригада партійних працівників (близько 1700 осіб), які повинні були цю ситуацію виправляти. Саме тоді, в наслідок вкрай жорстоких дій комісії Молотова, в українського селянства було вилучено величезну кількість зерна. Для України планувалося на здачу 360 мільйонів пудів хліба, з яких вона спроможна була виконати лише 70 відсотків усього обсягу.

Небезпечним для сталінського режиму було й те, що  селяни, яких гнав голод,  прагнули виїхати з рідних місць. Виїхавши, вони розповідали про все, що коїться в Україні. Це була свідома та не свідома антирадянська агітація, що зводила на нівець зусилля сталінських пропагандистів, які співали осанну колективізації.  Як запобіжний захід, московське керівництво вводить жорстоку міграційну політику щодо України.

Уже з осені 1932 та взимку 1933 років діє так звана харчова блокада кордонів України з використанням внутрішніх військ та міліції. Вона унеможливлювала  виїзд селян з УРСР, прирікаючи їх на смерть.  

Авторитетний американський дослідник, професор Стендфорського університету, автор книги «Жнива скорботи» Роберт Конквест писав: «Голод запланувала Москва для винищення українського селянства, як національного бастіону. Українських селян винищили не тому, що вони були селянами, а тому, що були вони українцями-селянами».

В 1932-1933 роках влада категорично заборонила виготовляти будь-які фотодокументи, які б свідчили про голод. Але іноземці, які працювали в Україні, все таки фотографували, і світ дізнався про страшний голод тих часів. До того ж американські газети інформували про нього світову громадськість. То ж бачимо, що на Заході інформація про голодомор в Україні була, але США в цей час визнавали Совєтський Союз як державу. І хоча Захід знав ціну цьому режиму, визнати Сталіна тоді йому було вигідно, адже вони змогли реалізувати кілька своїх проектів на території Союзу, а саме:

- Московський метрополітен ім. Леніна – американський проект;

- Гідроелектростанція «Дніпрогес» - американський проект;

- Харківський Тракторний завод – німецький проект;

- Магнітогорський металургійний комбінат – американський проект;

- Горьківський автомобільний завод «ГАЗ» - американський проект;

- Цивільний повітряний флот СРСР – німецький проект, поставка літаків для якого здійснювалась фірмою Люфт Ганза.

Вся відповідальна інженерна праця по втіленню в життя  цих дорогих західних технологій здійснювалась фахівцями фірм-розробників, а сотні тисяч «будівників світлого майбутнього», що повтікали з голодних сіл, за миску баланди місили бетонний розчин босими ногами.  Платила Москва Заходу  за проекти і фахівців хлібом і життям мільйонів українських селян. Така співпраця змусила Захід мовчати про страшний Голокост в Україні.

Італійський консул Граденіго у інформаційній записці від 31 травня 1933 року із Харкова урядові Італії повідомляє: «Голод продовжує так страшно знищувати народ, що залишається зовсім не зрозумілим, як світ може залишатися байдужим до такої катастрофи, і як інтернаціональна преса, яка так активно закликає до міжнародного осуду Німеччини, винної в т. зв.  «Страшних переслідуваннях євреїв», особливо мовчить про цю бойню, організовану радянським урядом …

… Закінчую: теперішнє нещастя призведе до колонізації України, переважно російської. Воно змінить її етнічний характер. І, може бути, в дуже близькому майбутньому не можна буде більше говорити про Україну, про українську проблему, оскільки Україна в дійсності стане російською країною».

В 1983 році американці припинили свою мовчанку про події в Україні  1932-1933 років і утворили Спеціальну комісію Конгресу з дослідження голодомору.  У висновках комісії засуджується бездіяльність і свідоме мовчання тодішнього уряду США і визнається, що голодомор в Україні був спланованою акцією Москви проти українців.

Втрати українців в цей період були величезними. Цифра  3 млн. 84 тис. населення (з таблиці, складеної міжнародною комісією юристів) є досить не точною, оскільки комісія бере дані радянських джерел  1926-1939 років. А це 6 років до голодомору та 6 – після, а за даними перепису 1926-1937 років дана цифра становить близько 5,5 млн. чол. Встановити точну кількість втрат не можливо навіть з огляду на те, що результати перепису населення СРСР 1937 року так і не були оприлюднені, оскільки Сталін наказав їх знищити, а українські вчені-демографи, які у звітних цифрах показали людські втрати від голодомору з врахуванням демографічних наслідків голоду, були репресовані та знищені. Щоб приховати точну цифру втрат, більшовицькі комісари після 1933 року шастали українськими селами, вилучаючи та знищуючи «Господарські книги» та «Книги записів актів громадського стану на 1933 рік». Не дивлячись на це, щоденники окремих осіб збереглися серед документів ГПУ-НКВД і з їх записів ми можемо бачити реальні картини геноциду.

Зараз українські вчені звернувшись до відкритих архівних секретних зведень Москви про переселення  з російських губерній  у спустошені голодом українські села цілих колгоспів та сіл, зуміли підрахувати, що втрати українців в період 1932-1933 років становлять не менше 10 млн. чол.  В історичній літературі існують різні цифри жертв голодомору – від 6 до 11 млн. чол.

Розглянувши цілий ряд архівних письмових джерел та офіційних документів партії і радянського уряду тих років, можна стверджувати, що в  українському селі в1932-1933 роках був здійснений акт геноциду проти українців.  Міжнародна комісія з розслідування голоду в Україні також у своїх  висновках зазначила, що «геноцид проти українського народу мав місце».

Після того, як голодомором Російська імперія зламала етнічний хребет нації – селянство, Москва вирішила знищити інтелект України, і з 1933 року різко розширила масштаби пересування української інтелігенції. КПРС – передовий загін російського імперіалізму – поставив на меті звести до мінімуму інтелектуальний потенціал української нації.

КПРС створила репресивну машину, яка у масштабах всієї України широко застосовувала жорстокі катування та знущання і цим завдала нації непоправних моральних і психічних втрат, вона на підставі політичних, релігійних і соціальних ознак депортувала з України мільйони українців і для підриву етнічного складу поселила в Україні мільйони росіян. Підірвавши інтелектуальний потенціал України, вона витіснила українську мову і примусово запровадила російську, чим відривала молодші покоління від мови,  духовної і культурної спадщини предків, вона репресувала і знищувала цвіт нації. На підставі цього всього КПРС звинувачується у злочинах, передбачених Конвенцією проти катувань та інших жорстоких нелюдських  чи принижуючих людську гідність  видів покарання від 10.12.1984 року  та п. «с» стаття 2 Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього від 09.12.1948 року.

Звинувачується у здійсненні злочинів, передбачених п. «а» статті 6 Статуту Міжнародного Військового Трибуналу (МВТ) за триразове розв’язання агресивної війни проти Української Народної Республіки та окупацію України, у злочинах, передбачених п. «б» статті 6 Статуту МВТ за розстріл під час ведення бойових дій проти військ УНР у 1917-1920 роках та проти УПА в 1944-1950 роках полонених та мирних жителів,  застосування хімічної зброї, у злочинах, передбачених п. «в»  статті 6 Статуту МВТ за знищення української держави, скасування українських законів та впровадження своїх, ліквідування українського парламенту і судової системи, ре пресування військово-службовців і державних службовців УНР, ре пресування усіх українських політичних партій, українських церков та грабунок церковного майна, вбивства, заслання та катування, які застосовувались при придушенні збройного опору українського народу. Тут же додаємо Конвенцію №29 «Про примусову або обв’язкову працю» від 28.07.1980 року та Конвенцію про боротьбу з дискримінацією у сфері освіти від 14.12.1960 року.

Комуністичний режим – це всього лише комуністична стадія Російської імперії, і оскільки Україна знаходилась під владою російських царів три з половиною сторіччя, і ввесь час відчувала на собі жорстку руку московського варварства, то страждання і жертви України – безмірні.

 

 

                                                                            Любов Іванюк

Науковий співробітник

Історико-меморільного музею

Степавна Бандери

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дата публікації: 04.12.2011   Кількість переглядів: 11872
Історико-меморіальний музей Степана Бандери
 
   
  Промова Степана Бандери  
 

Наша кнопка:

Історико-меморіальний музей Степана Бандери

 
  Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання  
Головна | Музей | Світлини | Статті | Контакти | Карта сайту
© 2024 Історико-меморіальний музей Степана Бандери