Інформативна довідка. Василь Андрусяк
Василь Андрусяк народився 11 (за іншими даними 15) січня 1915 р. в м. Снятин Івано-Франківської області в родині Василя та Євдокії Андрусяків , де крім нього були брат Олександр, сестри Марія і Ганна.
У 1925 р. В. Андрусяк вступив до Снятинської гімназії, де навчався вісім років, до 1933 р. З початку 1930-х р. В. Андрусяк брав участь в діяльності українського «Пласту», «Просвіти», товариства «Сокіл», а з 1932 р. — Юнацтва ОУН. В. Андрусяк разом із друзями активно діяв в протипольських акціях на теренах Снятинщини, за що був заарештований поліцією.
Кілька місяців в 1933 р. перебував у в’язниці в Коломиї, звідки був звільнений рішенням суду в липні того року. Але з гімназії його виключили, і освіту він продовжити не зміг. З труднощами В. Андрусяку вдалося влаштуватися помічником українських адвокатів в Снятині. Разом з тим, В. Андрусяк продовжував брати участь в діяльності українських організацій і згодом очолив місцеве товариство «Сокіл», в якому перебувало багато активної української молоді. У 1936 р. він стає повітовим провідником ОУН під псевдонімом «Чорний». В цей час він багато їздив селами Снятинщини, проводив зустрічі з молоддю.
До 1939 р., а також в 1941—1942 рр. В. Андрусяк був повітовим провідником ОУН на Снятищині, в 1940—1941 рр. — військовим референтом окружного проводу ОУН на Коломийщині.
До 1939 р. В. Андрусяк за свою діяльність неодноразово затримувався польською поліцією, а після приєднання Західної України до СРСР восени 1939 р. йому довелося побувати в тюрмі НКВС. Він був заарештований 5 жовтня 1939 р., і просидів у в’язниці 3 місяці. Нічого не добившись від затриманого, слідчі НКВС випустили його на волю, але загроза арешту вже ніколи не відпускала його. В. Андрусяк вступив на навчання до Коломийського педагогічного училища, став відновлювати мережу ОУН в Коломиї, організував разом з членами «Сокола» вишколи та курси конспірації. Однак взимку 1940 р. він повторно на вулиці був затриманий чекістами, які передали його солдатам місцевого гарнізону для конвоювання в відділ НКВС. В. Андрусяк тоді зумів втекти, і за сприяння друзів у районному відділі освіти виїхав на вчительську роботу в с. Зелене на Верховинщину.
Згодом чекісти розшукували, де перебуває Андрусяк. Але друзі, зуміли повідомити матір, щоб та негайно дала знати сину, що за ним невдовзі прибудуть.
Зважаючи на такий стан справ В. Андрусяк негайно, в той же день нелегально перейшов на територію Угорщини. А от його батьки Євдокія та Василь невдовзі були вислані на спец. поселення в Архангельську область. Вислали також їх доньку Марію та дружину сина Олександра разом з дітьми. Перехід В. Андрусяка за кордон супроводжувався труднощами. На території Угорщини він був затриманий поліцією, яка хотіла передати його назад в СРСР. В. Андрусяк чинив активний спротив цьому, бо знав, що в СРСР його чекає вища міра покарання або тривале ув’язнення. Його посадили в тюрму, де він зумів домовитись з одним з наглядачів, котрий за винагороду допоміг йому втекти. При цьому втеча вдалася лише з другої спроби, а за першу спробу його жорстоко побили та примушували важко працювати.
Після втечі виснажений В. Андрусяк зумів дістатись до Відня, а звідти поїхав до м. Зауберсдорф, де проходив вишкіл батальйон «Роланд», створений з ініціативи ОУН.
Восени 1941 р. В. Андрусяк після розформування батальйону «Роланд» повернувся додому, де перейшов у підпілля. Невдовзі очолює Коломийський окружний провід ОУН. В 1943 р. включений до обласного військового штабу ОУН, а в липні того ж року створює відділ особливого призначення (ВОП), який стає базовим для першої сотні УПА «Змії», котра діяла в Чорному Лісі. Вже з початком 1944 р. приступив до організації нових відділів УПА на цьому терені. В цей час він тісно співпрацював з керівником Карпатського крайового проводу ОУН Ярославом Мельником — «Робертом» та його помічниками, намагаючись належним чином організувати діяльність відділів УПА на теренах Чорного Лісу. З цією метою, В. Андрусяк написав військово-теоретичний нарис «Вміння перемагати».
Варто відзначити, що відділи УПА під його керівництвом брали активну участь в боях як проти німців, так і проти спеціальних загонів НКВС-НКДБ.
Саме в чисельних боях 1943—1945 рр. В. Андрусяк отримав репутацію вмілого повстанського командира та військового організатора, який у непростих умовах зумів перемагати німецькі армійські підрозділи та чекістські опергрупи.
В цей же період В. Андрусяк одружився з Є. Гуцуляк. Це сталося 11 травня 1945 р. в церкві с. Посіч біля Станіслава. Однак їх спільне родинне життя тривало недовго, адже командир відділів УПА не міг довго бути поза військом і практично одразу після одруження повернувся до бойових умов. Його дружина також допомагала повстанцям, була санітаркою і виконувала різні допоміжні завдання, переховуючись то у лісових криївках, то у селах.
24 лютого 1946 р. відділ УПА на чолі з В. Андрусяком був несподівано атакований в лісі спецгрупою НКВС-НКДБ під керівництвом лейтенанта Євтухіна. В результаті бою сотня УПА «Запорожця», яка охороняла командира, була розбита, а В. Андрусяк, який намагався прорватися і відійти глибше в гори, загинув в бою. З ним разом полягли політвиховник УПА Борис Когуч — «Боян», охоронець Михайло Матіяшин — «Горобець» та ще троє невідомих повстанців.
Після операції чекісти возили тіла вбитих повстанців у місцеві села та райцентр Богородчани, поки люди не впізнали їх. Далі відвезли в обласний центр Станіслав. Місце поховання В. Андрусяка, як і багатьох інших підпільників ОУН і УПА, досі невідоме.
За весь час перебування в підпіллі ОУН і УПА В. Андрусяк використовував псевдоніми «Чорний», «Різьбяр», «Коваль», «Різун», «Грегіт» та інші.
Керівництво українського визвольного руху високо цінувало В. Андрусяка. 26.01.1944 р. він отримав звання хорунжого, 15.04.1945 р. — поручника, у 1946 р. — майора УПА. 25.04.1945 р. В. Андрусяк був відзначений Золотим Хрестом бойової заслуги 2-го класу, а згодом — Золотим Хрестом бойової заслуги 1-го класу (посмертно). Йому також було присвоєне військове звання полковника УПА (посмертно).
Після загибелі В. Андрусяка референтурою пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН було підготовлено та видано у 1948 р. окрему брошуру про нього під назвою «Полковник Грегіт-Різун». Також про його діяльність неодноразово згадувалось на сторінках підпільних видань Станіславщини, таких, як «Чорний ліс», «Шлях перемоги» і інших. Один з своїх віршів йому присвятив повстанський поет, згодом референт пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН Михайло Дяченко — «Марко Боєслав».
Підсумовуючи життя та діяльність В. Андрусяка варто звернути увагу на те, що воно практично повністю було присвячене боротьбі за незалежність України.
Підготували: Степан Лесів,
Леся Флис
|