За ці гроші продюсер і автор сценарію фільму Дмитро Мухарський відкоригував і закінчив роботу над сценарієм; сформував навколо себе команду однодумців, з якими з’їздив в експедицію містами і селами Західної України, вибрав локації для зйомок. Композиторка Юлія Діброва вже написала 60% музики до фільму.
Нині команда активно готується до пітчингу Держкіно, і якщо отримає перемогу в конкурсі, то вже у грудні 2019 року готова розпочати зйомки художньо-історичного фільму про Степана Бандеру. Детальніше про все у розмові для читачів «України молодої» з професором, народним артистом України Дмитром Мухарським.
Пропозиція зняти фільм від голови Громади українців Тюрингії
— Пане Дмитре, коли і за яких обставин виникла ідея створити художній фільм про Степана Бандеру?
— Ініціатором був Василь Вітенко з Німеччини. Насправді ідея виникла спонтанно. Я стосовно Бандери завжди займав нейтральну позицію, оскільки мало що знав про нього. Коли був малий, я жив у будинку на Печерську, в якому розташовувався медсанбат. Туди привозили поранених бійців, котрі воювали з Бандерою. Пригадую, як вони розповідали про криївки в лісах. Також батько мені трохи про нього розповідав...
Загалом, навколо цієї особи стільки було моторошних міфів, гнітючих розмов, що це відштовхувало від бажання дізнатися щось більше, правдиву інформацію. Я в житті людина життєрадісна, люблю гумор. Тем про смерть, убивства намагаюся уникати. Також обожнюю кіно, комедії, музику. До слова, я навчався в нашій консерваторії на вокальному відділенні, хоча, на жаль, співати мене так і не навчили.
Кіно завжди мене вабило. Пригадую, коли був старшокласником, у кінотеатрах вийшов французько-італійський художній фільм «Три мушкетери», який я за тиждень подивився 13 разів! У мене було велике бажання самому знімати кіно, але доля так склалася, що я став режисером масових заходів. Великі фестивалі, державні і народні свята, концерти за участі найперших посадовців країни. 18 років я працював режисером у Палаці «Україна». Концертна діяльність мене захопила, а кіно відійшло в сторону.
Три роки тому під враженням від подій на майдані Незалежності я змонтував 10-хвилинний фільм, який називається «Ноктюрн Євромайдану». Відео я взяв із того, що показували по телебаченню, дещо дозняв, але головне, що мені вдалося знайти образ Майдану. Це піаніно, яке так часто звучало впродовж тих страшних подій. Музику до фільму я підібрав із класичних композицій. Переконаний, що музика у фільмі є дуже важливою і на 30% впливає на увагу глядача. «Ноктюрн Євромайдану» отримав гран-прі на фестивалі в Софії, його показували у Фінляндії, Німеччині.
У Софії ми і познайомилися з Василем Вітенком. Він родом з України, патріот, служив у радянських військах у Німеччині і там залишився жити. Нині — громадянин Німеччини і є головою Громади українців Тюрингії. Саме він запропонував мені зняти фільм про Степана Бандеру.
— Ви відразу погодилися?
— Я не знав спершу, що відповісти на його пропозицію. Але почав шукати інформацію, читати літературу, ходити по бібліотеках. Довгий час вивчав цю людину... Думаю, що ознайомився з усіма друкованими текстами, що є у нас про Бандеру. Зрештою, я в нього просто закохався. Десь півтора року тому написав сценарій до фільму. Недавно його було презентовано Василем Вітенком під час Річних загальних зборів Світового Конґресу Українців у Берліні. Знайшлися люди, які готові покрити 30% бюджету на реалізацію проєкту. Але вони спершу хочуть бачити зацікавлення і фінансову підтримку фільму з боку нашої держави.
Я намагався подати заявку на зйомки фільму ще на минулому пітчінгу: зібрав усі потрібні папери, окрім виписки з податкової інспекції про те, що в моєї організації немає боргів. Податкова робила її протягом шести робочих днів, і ми не встигли її отримати вчасно. Донести не дозволили. Тож на конкурс проєкт не потрапив. Нині у нас великі надії на наступний пітчинг, який має скоро відбутися.
15-річний Степан на перші зароблені гроші купив собі мандоліну
— Ви самостійно створювали сценарій?
— Так. Сценарій вийшов дуже цікавий. Мені не соромно про це казати, тому що так воно і є. 15 жовтня було 60 років від дня смерті Степана Бандери. Я поїхав покласти квіти на кладовище в Мюнхен. На його могилі масивний мармуровий хрест, який уже не раз ламали, підривали, оскверняли. Поруч, уздовж алеї на кладовищі, — могили тих, хто разом із ним воював. Їхні могили ніхто не чіпає. Вже немає Сталіна, комуністів, солдат, які з ним боролися. Чому саме до його могили така увага? Думаю, через те, що він був значиміший: особистістю високого рівня, яка притягувала до себе людей. Таке дається лише від Бога.
Коли досліджував Бандеру, мені цікаво було збагнути, якою він був людиною: я вивчав його дії, звички, заняття, які його захоплювали. Те, про що мало відомо сучасникам. Батько його був греко-католицьким священником, до того ж військовим, тому його родина кожні п’ять років переїжджала на нове місце. Степан був пластуном у 5-му пластовому курені імені князя Ярослава Осмомисла, а після закінчення гімназії — в 2-му курені старших пластунів «Загін Червона калина». Займався плаванням, бігом, лещетарством. За характером був лідером. Власноручно клепав значки для пластунів, заробляючи цим гроші.
У Музеї-садибі Степана Бандери в селі Воля-Задеревацька: режисер та автор сценарію
Дмитро Мухарський (праворуч), режисер Олег Бійма (у центрі) та Оксана Бандера.
Мене здивував той факт, що коли йому було 15 років, на перші зароблені гроші він купив собі мандоліну. Бандера любив музику, театр, був творчою особистістю, мав абсолютний музичний слух. Тому якийсь час керував хором у Калуші і сам співав. Коли жив у Львові, думаю, що він точно ходив до театру. У фільмі буде епізод, коли завдяки родичу, який працював у гардеробі, він із дівчиною потрапляє в Оперний театр на виступ польського артиста.
— Які ще неординарні моменти з життя Степана Бандери привернули вашу увагу? І як це все впливає на зміст майбутнього кіно?
— Ще мало хто знає, що його молодшого брата Олександра направили на навчання до вищої школи економічно-політичних наук у Римі, де він познайомився і згодом одружився з Марією Доміні. Її родичами були італійський міністр Чіано Галеаццо і прем’єр-міністр Беніто Муссоліні.
Точно можу сказати, що фільм буде радісним, позитивним, адже головний герой задуманий саме таким. Мені хочеться розвіяти міфи-стереотипи про страшного і похмурого Бандеру, цей страх і морок, який витає над його прізвищем. Будуть і співи, і танці, і гра на музичних інструментах.
Всю сім’ю Степана глядач побачить у церкві на службі. Саме церквою буде починатися і закінчуватися фільм. До речі, ікона Рафаеля «Сикстинська мадонна» буде неодноразово з’являтися у фільмі: на початку стрічки — у рідному селі в церкві, далі у карцері-келії, де він голодував і молився їй, а також у фінальній сцені. Наприкінці фільму герой піде до Пантеону в Римі, де похований Рафаель, дякувати йому за Мадонну.
Сюжетна лінія буде починатися з моменту, коли Бандеру разом з іншими ув’язненими садять до вагону потяга на залізничному вокзалі у Львові, а тоді ще Лембергу. Він заходить у свою одномісну камеру, сідає на підлогу, піднімає комір, натягує капелюха на очі й засинає. І йому починає снитися власне життя. У фільмі Бандеру гратимуть три актори: 10-річний хлопчик, юнак років 20—28 і вже зрілий чоловік.
Чи зіграє роль Бандери Антін Мухарський?
— Уже відбувся кастинг. Чи вдалося підібрати виконавців усіх ролей?
— Коли я писав сценарій, то в ролі Бандери бачив свого сина — Антіна Мухарського. Він чудовий актор і, як на мене, ідеально підходить на цю роль. Але він поки вагається з рішенням. На юнака Степана актора підібрали, але ім’я поки тримаємо в таємниці. Хлопчика знайти, думаю, не складно буде.
Хочу, щоб у фільмі були лише вродливі актори та актриси. Щоб іноземці, які мало що знають про нашу країну, бачили, що в нас красивий народ. На жіночі і чоловічі ролі я вже підібрав виконавців, але, поки у нас немає фінансування, не можу їм озвучити ні гонорари, ні період зйомок. Тому прізвища поки не розголошую, адже вони на початку зйомок можуть змінитися.
Приміром, Богдан Бенюк запрошений на роль Соломона — власника львівського магазину одягу, а його доньку гратиме актриса з Персії. Із Київського театру імені Івана Франка мені б хотілося багато акторів запросити: Нечипоренка, Гнатюка...
— Тоді розкажіть хоча б про героїв у сценарії: кого ми побачимо у фільмі?
— Список величезний. Рiч у тiм, що в усіх акторів будуть невеликі ролі, але всі — прототипи реальних людей. Буде дружина Степана, його родина — батьки, брати і сестри, однодумці та соратники, 12 хлопців, з якими він грабував поштово-судову установу польського окупаційного режиму в Городку під Львовом, міністр внутрішніх справ Польщі Броніслав Перацький, буде голова ПУН полковник Андрій Мельник...
— Де проходитимуть зйомки?
— В основному це буде Львів. Також будуть зйомки в Кракові, Римі і Мюнхені. Чотири міста в чотирьох країнах.
— Чи сформували вже знімальну групу?
— Люди є, але ще раз повторюю, що все впирається у гроші. Є хороші художники, оператори... Кращі професіонали. Бажаючих знімати фільм багато, але я їм поки нічого не можу запропонувати. Кого точно можу назвати, так це композиторку Юлію Діброву. Вона вже створила багато композицій до фільму. Але мені ще бракує основної пісні — пластунської. І вона має бути такою, щоб її співала вся Україна — як «Червону руту».
— Щось документальне — фото, документи, відео — плануєте включати до стрічки?
— Ні. Це буде винятково художній фільм.
— Чи дивилися ви документальні фільми про Степана Бандеру?
— Ще ні. Але обов’язково подивлюся. Навряд чи мене якоюсь інформацією можна буде здивувати, але як режисери подали матеріал —
цікаво.
Василь Вітенко недавно мені надіслав відеофрагмент похорону Степана Бандери в Мюнхені, який було знято на кіноплівку. Знайшли його в музеї в Лондоні, де є багато його фотографій, посмертна маска обличчя. Але я ще туди не їздив.
— Які саме міфи навколо особистості Степана Бандери розвіюватимете?
— Радянський Союз вів колосальну пропаганду, над якою працювали дуже розумні люди. Вони цілеспрямовано створили багато міфів і пліток навколо імені Бандери: що він ще дитиною заганяв собі голки під нігті, брав голими руками гарячу гасову лампу, кішок душив. Це все вигадки.
Оксана Бандера розповідала, що десь у 90-ті роки брали інтерв’ю у їхньої родички і потім надрукували абсолютно іншу інформацію, ніж те, що вона розказувала про Степана. Це було зроблено навмисне. Так створився міф про жорстокого безжального Бандеру, який нічого не боявся. І жага до знущань наче була в нього з самого дитинства, ніби жорстокість у нього в крові, як у всіх інших із роду Бандер.
І нині «бандерівцями» називають затятих націоналістів і просто всіх, хто має проукраїнську позицію. І мало хто знає Степана Бандеру як творчу й освічену людину, політичного діяча, який розумівся на розвитку промисловості та сільського господарства.
Політики у моєму фільмі буде мало. Мені більше хочеться показати, що Степан Бандера не був якимось монстром, а веселою, життєрадісною, цілеспрямованою людиною, на долю якої випало жити в нелегкий для нашої країни час.
БУКЛЕТ «Я — БАНДЕРА»
— У буклет увійшли фото та інформація з експедиції. Ми мали можливість зануритися в атмосферу тих місць, де жив чи побував Степан: будинок у Старому Угринові, де він народився і провів перші 10 років життя; церкву в селі Воля-Задеревацька, де вів служби його батько Андрій; гімназію у Стрию та Львівську політехніку, в яких він навчався; поштово-судову установу в Городку, де вiйськовики УВО-ОУН здійснили збройний напад; будівлю колишнього радянського консульства, де вбили секретаря Консульства СРСР у Львові Олексія Майлова; Львівський музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», в якій утримували Степана та інших політичних в’язнів. Відвідали і табір пластунів у селі Стара Гута Івано-Франківської області. Завдяки експедиції ми підібрали локації для зйомок, познайомилися з Оксаною Бандерою, внучатою племінницею Степана. У кінці фільму я обов’язково хочу показати всіх його родичів.