Нещодавно було віднайдено декілька кримінальних справ за 1930 та 1941-й роки. За сухими рядками оперативних даних — молоді оунівці, які прагнули змінити історію свого краю, та до недавнього часу залишались невідомими. Усі вони — мешканці Підгірок, Бабина-Зарічного, Студінки.
До Другої Світової війни на теренах нашого краю діяла розгалужена сітка оунівського підпілля. Одним з керівників Станіславівського обласного проводу ОУН був Василь Миколайович Чижевський із села Бабин-Зарічний (псевдо — «Артим», «Демид», «Денис», «Дячук»). Він вступив в організацію в 1931 році. За рік до цього, 13 жовтня 1930 року, Василя як члена «Пласту» та «Просвіти» затримала польська прокуратура Станіславова, про що дізнаємось із матеріалів кримінальної справи. Варто зауважити, що в цей час діяльність «Пласту» на Галичині була заборонена польською державою. 45-й пластовий курінь іменя князя Святослава Завойовника, який очолював Чижевський, знаходився в селі Павлівка. За Польщі село у документах значиться як «Павелчі», а Перевозець — «Беревоз», а Студінка — «Студійка».
Діяльність українських культурно-просвітницьких організацій тоді велася підпільно, з обережністю, адже жорстоко переслідувалася владою Польщі. Як речові докази в справі фігурують такі документи: мальована вручну мапа села Бабин-Зарічний та писаний простим олівцем чорновик просвітянської листівки:
«Кожний господар, кожна господиня, хлопці і дівчата повинні бути членами читальні «Просвіти». Не лишайтесь позаду інших народів, бо хто не є членом читальні «Просвіти» — той дезертир, який є ворогом свого народу». Також вказано, що члени читальні «Просвіти» повинні сплачувати членські внески (вкладки) один раз на рік, в такому розмірі: два злоті для мужчин, а для жінок і молоді — по одному злотому. «Вкладки платити місячними ратами», тобто ця сума має бути розділеною і сплачуватись щомісячно. Наприкінці звернення — припис: «Не забуваймо, хто ми є».
Також у Василя були вилучені друковані праці авторства Степана Обуховича «Український націоналізм», Дмитра Донцова «Що таке націоналізм?» та історична довідка «Життєпись про історію України-Руси починаючи від князя Ігоря». У праці, яка розповсюджувалась для пластових гуртків самоосвіти, читаємо: «Молоде покоління, що вийшло на шлях життя в геройську добу нашої історії , що на його очах спалахнув животворний вогонь Української Революції, що зуміло скинути з себе баляст рабської психіки, кидає новий клич: «Україна понад усе!»
Слід зазначити, що автор цього тексту Степан Охримович (псевдо «Обухович»), крайовий провідник ОУН західноукраїнських земель, був арештований поляками в квітні 1931-го, помер після побиття поліцейськими. Після нього лідером крайової екзкутиви ОУН став Степан Бандера.
Василь Чижевський, працюючи у «Кооперативі Здоров'я» в Боднарові, згуртовує навколо себе осередок патріотів, які розгорнули боротьбу за створення української самостійної держави. Коли прийшли червоні «визволителі», оунівці продовжили боротьбу. У Калуші організацію очолював повітовий керівник ОУН Володимир Шлемко, який координував дії осередків, призначав керівників, зв’язкових, видавав зброю та літературу націоналістичного та просвітницького змісту.
Василь народився в селі Чернелиці Городенківського району. У 1932 році закінчив державну українську гімназію в Станиславові, відтак — юридичний факультет Львівського університету. З приходом більшовиків працював завідувачем гуртожитку середньої школи №4. Одночасно під псевдо «Магістр» брав участь у підпільній роботі ОУН спочатку як провідник міського проводу, а потім — як організаційний референт повітового проводу Калущини та заступник його керівника Тараса Банаха («Вайси»). Був заарештований енкаведистами на Святвечір 1941 року. 20 травня того ж року засуджений обласним судом до найвищої міри покарання і — розстріляний.
Дружиною Володимира Шлемка була Ірина Стадник («Рута») з Підгірок. Ірина розстріляна за вироком військового трибуналу військ НКВС Станіславської області від 13 січня 1945 року. ЇЇ рідний брат — упівець Андрій Стадник («Бистрий»).
Як відомо, на Калущині діяла розгалужена мережа оунівського підпілля. Зокрема, у селах Бабин-Зарічний, Студінка, Боднарів, Вістова та Підгірки. У 1939-1940 роках під патронатом Чижевського та Шлемка у цих селах діяв осередок ОУН під керівництвом Яцурака Дмитра Васильовича, 1905 р. н., уродженця села Бабин-Зарічний, який працював робітником на лісопильному заводі села Беревоз (Перевозець). Дмитро був призначений станичним ОУН. Зв’язковими у нього були мешканці Бабина-Зарічного Брецко Степан Михайлович і Стус Василь Томкович.
Степан Брецко, 1912 р. н., працював на залізничній станції села Боднарів, вантажником. А Василь Стус, 1914 р. н., проживав у Станіславові, був головою кооперативи (крамниці). Стус був в ОУН з 1935 року і вважався досвідченим підпільником та кадровим оунівцем. Вони агітували нових членів ОУН, розповсюджували літературу та збирали членські внески.
У грудні 1940 року керівник калуського оунівського міського осередку Володимир Шлемко замість Дмитра Яцурака призначив повітовим провідником молодшого на 10 років Івасіва Олексія Івановича з Підгірок Калуського повіту. Він отримав усі повноваження, зв’язкових та зброю, а саме: револьвер системи «Вальтер» і чотири кулі до нього. Зв’язковим також був призначений Вошко Михайло Миколайович, 1913 р. н., мешканець села Студінка. Вошко був одруженим, працював помічником коваля.
Крім того, Івасів вів активну співпрацю з такими мешканцями Підгірок: Магасом Іваном Олексійовичем, майбутнім командиром боївки УПА на псевдо «Черемош», Франком Іваном Антоновичем (загинув в Чорному лісі 16 червня 1945 року) та Шищуком Дмитром Михайловичем.
Шищук був другом Івана Магаса та Олексія Івасіва. Він разом з Іваном працював у «Просвіті», де відвідував курси крою та шиття, отримавши спеціальність «кравець», якою теж майстерно володів Іван Магас. Ці курси в Підгірках вела Туня Скрицька.
Ось як Івасіва та Шищука охарактеризував у своїй книзі «Підгірки. Минуле і сучасне» відомий краєзнавець Микола Когут:
«Серед заарештованих новою владою були і члени ОУН з Підгірок Олекса Івасів і Дмитро Шищук. Перший, з початком 1 вересня 1939 року німецько-польської війни, був мобілізований у польське військо. В одному з боїв Олекса потрапив в німецький полон, сидів у концтаборі. Зумів звільнитися і повернувся у Підгірки. Включився у підпільну роботу.
Дмитро Шищук народився у свідомій українській родині. Навчався у місцевій школі, з юних літ проявив любов до книги, до знань. Мав Дмитро велику підпільну бібліотеку. Закопав її вдома на городі, щоб не потрапила у руки ворогу».
У лютому 1941 року НКВД-истам вдалося натрапити на слід підпільників. Заарештовані були шестеро: Яцурак, Стус, Брецко, Вошко, Івасів та Шищук. Наймолодшим на момент арешту був 22-річний Шищук. Решта учасників підпілля встигли перейти кордон або були так добре законспіровані, що їх віднайти не вдалося.
Була заведена кримінальна справа за номером 28847. Усім шести фігурантам справи закидали членство у «контрреволюційній організації: ОУН, яка має своїм завданням шляхом збройної боротьби повалити радянську владу і створити українську самостійну буржуазну, фашистську державу». Ці «злочини» підпадали під статті 54-2, 54-ІІ УК УРСР — «контрреволюційна діяльність» та «зрада батьківщини». За це тоді передбачено було розстріл та оголошення ворогом трудящих з конфіскацією майна і з позбавленням громадянства. Також у всіх справах, які писані ніби «під копірку», значиться, що дізнання було проведено «без порушень» та «без претензій» з боку в’язнів, у ході слідства арештовані «повністю підтвердили» всі звинувачення, які їм було пред’явлено. Про жодних адвокатів мови не було. Нашвидкуруч були «зліплені» справи, які підлаштовували до дня народження Леніна 22-го квітня. Та в зв’язку з дослідуванням слідство затягнулось аж до 4 червня 1941-го. Звертає на себе увагу те, що в справах — незліченна кількість граматичних помилок, що говорить про низький освітній рівень слідчих.
Після розслідування всі матеріали були передані в особливе виробництво. Крім справ шести арештованих, згадуються матеріали на «Хомича, Чижевського Василя, Стус Михайла, Семчука Федора, Урсуловича Андрія, Псюк Миколу Йосиповича, Магас Івана Олексійовича, Франко Івана Антоновича, Русиловича, Домінкевича, Пасічного Михайла, Нагорського С. Г., Машталір Дмитра, Бульбан Олексія, Стус Йосипа, Стус Семена, Овчара Михайла». До речі, за спогадами, Михайло Овчар із села Бабин-Зарічний був заарештований під час власного весілля та вбитий фашистами.
Саме ці справи, з яких нещодавно знято гриф «секретно», знайшов в архівах директор ТРК «Вежа», пластун станиці Івано-Франківськ Тарас Зень.
Остання дата, яку ми читаємо на всіх шести справах, — це 4 червня 1941 року. Що сталося в подальшому з цими шістьма в’язнями — невідомо. Можливо, їхні тіла покояться в Дем’яновому лазі. Адже події відбувались напередодні нападу фашистів на СРСР. На в’язнів тоді чекала одна доля — розстріл. Тим часом, краєзнавець Микола Когут стверджував, що вони були розстріляні у Станіславській тюрмі.
Наталія МЕЛЬНИК, краєзнавець |
