Колектив Історико-меморіального музею Степана Бандери на чолі із завідувачем Степаном Лесівим взяли участь у відзначенні 10-річчя музею "Калуська в'язниця".
Степан Лесів виступив перед присутніми доповідь на тему: "Перспективи наукових досліджень національно-визвольної боротьби на теренах Івано-Франківської області.

Пам'яті полеглих героїв 

Аналізуючи звіти референтури СБ Калуської округи ОУН за грудень 1948 р. натрапили на перелік загиблих працівників цієї референтури в тому часі. Нашу увагу привернула інформація про загиблих 16.12.1948 р. у с. Завій.

Народився у сім’ї священика, вихідця із с. Ямниця, що біля Станиславова. Закінчив Станиславівську гімназію. Член ОУН. У 1942-1943 рр. – на службі в Українській допоміжній поліції в Чортківському районі на Тернопільщині. З наближенням фронту в 1943 р. повертається на Станиславівщину і вступає до лав Української народної самооборони (УНС).

Карпатський крайовий провід ОУН розроблявся по агентурній справі «Верховинці». Матеріали цієї справи за осінь 1950 року допоможуть частково розкрити обставини загибелі членів цього проводу ОУН.
Внаслідок проведеної чекістсько-військової операції 20 жовтня 1950 року біля підніжжя г. Корметура неподалік с. Шешори Косівського району під час якої загинули члени Карпатського крайового проводу ОУН: Василь Савчак-«Сталь», окружний провідник ОУН Буковини, Григорій Легкий-«Борис», провідник Коломийського окружного проводу (ОП) ОУН та інші підпільники, отримано емдебистами важливу інформацію, зокрема, паролі, до осіб, які проживають легально в районному центрі Перегінське і утримують пункти зв’язку Карпатського крайового проводу ОУН. Хоча про те, що Степан Слободян-«Єфрем» зі своєю групою переховується в горах Перегінського та суміжних з ним районів радянські спецслужби знали значно раніше.

Події в цьому кварталі лісу відбулись 20 серпня 1951 р. Це була завершальна фаза органів МДБ з ліквідації мережі підпілля Станиславівської округи в межах Карпатського Краю ОУН.
1951 рік став фактично останнім роком діяльності збройного підпілля як цілісної структури в межах Карпатського Краю ОУН. Цього року перестало існувати підпілля на терені Станиславівської округи ОУН та розпочато органами МДБ остаточну ліквідацію Коломийської, а відтак і Калуської округ ОУН.

Друга половина 1950-х років в історії українського націоналістичного руху залишається, як це не дивно, досить маловивченим періодом. В усталеній на сьогодні схемі розвитку українського визвольного руху кінець 1950-х – початок 1960 років вивчається вже з акцентом на початки руху шістдесятників та дисидентів. Справедливо робиться акцент на тих організаціях, які виникали в цей час і позиціонували себе як націоналістичні. Разом із тим, з точки зору випадають моменти, які пов’язані із відгомоном подій 1940-х років. Майже не звертається увага на те, що ми спробували окреслити як «залишковий» націоналізм у доповіді, підготовленій для цьогорічних Бандерівських читань. Друга половина 1950-х рр. – це час, коли з місць ув’язнення почали повертатися учасники й керівники осередків ОУН, які діяли у 1940-х на Наддніпрянщині. До них також долучалися члени ОУН та бійці УПА із Західної України, яким було заборонено повертатися у рідні терени. Вони й стали представниками отого «залишкового» націоналізму, які відверто псували комуністичну ідеалістичну картинку «побудови світлого майбутнього».

80 років тому, навесні 1940 року Друга світова війна тільки набирала обертів. Сторони конфлікту вибудовували свої плани. Німеччина, після розгрому Польщі, планувала війну на Західному фронті. Радянський Союз, після війни з Фінляндією, планував анексію балтійських держав і похід на Бессарабію. Супротивники Німеччини – Велика Британія та Франція – планували дати відсіч. Серед іншого, в них була ідея завдати удару по нафтових родовищах Радянського Союзу в Баку, аби радянська нафта не йшла до Німеччини. Тоді Сирія була під контролем Франції, і звідти авіація мала завдати удару по бакинських нафтопромислах. Але до реалізації цей план не дійшов…

А про те, до чого готувалися в цей період українські націоналісти, Радіо Свобода поговорило з істориком, редактором газети ОУН «Шлях Перемоги» Віктором Рогом.

Вважається, що останній бій, який бачив Івано-Франківськ, відбувся 27 липня 1944 року. Того дня совіти вибили німців зі Станіслава, і війна для його мешканців ніби скінчилася.

Наша кнопка:



<a href="https://bandera.if.ua/" target="_blank"><img src="https://bandera.if.ua/ImgEngine/museum-bandera.gif" alt="Історико-меморіальний музей Степана Бандери" width="88" height="31" border="0"></a>