Друга половина 1950-х років в історії українського націоналістичного руху залишається, як це не дивно, досить маловивченим періодом. В усталеній на сьогодні схемі розвитку українського визвольного руху кінець 1950-х – початок 1960 років вивчається вже з акцентом на початки руху шістдесятників та дисидентів. Справедливо робиться акцент на тих організаціях, які виникали в цей час і позиціонували себе як націоналістичні. Разом із тим, з точки зору випадають моменти, які пов’язані із відгомоном подій 1940-х років. Майже не звертається увага на те, що ми спробували окреслити як «залишковий» націоналізм у доповіді, підготовленій для цьогорічних Бандерівських читань. Друга половина 1950-х рр. – це час, коли з місць ув’язнення почали повертатися учасники й керівники осередків ОУН, які діяли у 1940-х на Наддніпрянщині. До них також долучалися члени ОУН та бійці УПА із Західної України, яким було заборонено повертатися у рідні терени. Вони й стали представниками отого «залишкового» націоналізму, які відверто псували комуністичну ідеалістичну картинку «побудови світлого майбутнього».

80 років тому, навесні 1940 року Друга світова війна тільки набирала обертів. Сторони конфлікту вибудовували свої плани. Німеччина, після розгрому Польщі, планувала війну на Західному фронті. Радянський Союз, після війни з Фінляндією, планував анексію балтійських держав і похід на Бессарабію. Супротивники Німеччини – Велика Британія та Франція – планували дати відсіч. Серед іншого, в них була ідея завдати удару по нафтових родовищах Радянського Союзу в Баку, аби радянська нафта не йшла до Німеччини. Тоді Сирія була під контролем Франції, і звідти авіація мала завдати удару по бакинських нафтопромислах. Але до реалізації цей план не дійшов…

А про те, до чого готувалися в цей період українські націоналісти, Радіо Свобода поговорило з істориком, редактором газети ОУН «Шлях Перемоги» Віктором Рогом.

Вважається, що останній бій, який бачив Івано-Франківськ, відбувся 27 липня 1944 року. Того дня совіти вибили німців зі Станіслава, і війна для його мешканців ніби скінчилася.

У 1929 році в далекому Відні відбувся установчий Конгрес українських націоналістів. Упродовж 5 днів понад тридцять делегатів, які представляли різні, в основному емігрантські, українські політичні середовища, після гострих дискусій прийшли до висновку, що віднині боротьбу за самостійність України має очолити нова сила під назвою «Організація Українських Націоналістів».

Нещодавно було віднайдено декілька кримінальних справ за 1930 та 1941-й роки. За сухими рядками оперативних даних — молоді оунівці, які прагнули змінити історію свого краю, та до недавнього часу залишались невідомими. Усі вони — мешканці Підгірок, Бабина-Зарічного, Студінки.

Давно мріяла познайомитись із легендарним сотенним УПА Мирославом Симчичем.

І ось нещодавно трапилася така нагода. «УМ» уже писала про цю людину, і не раз, але бути в Коломиї і не відвідати Симчича — цього собі не пробачила б.

Ніна РОМАНЮК

Історія про повстанські криївки УПА. Варто знати.

Одним із багатьох феноменів боротьби українських повстанців за власну державу були так звані «схрони» або, як казали самі повстанці,«бункри» чи «криївки». У спорудженні цих об’єктів вояки УПА виявили неабиякі технічний рівень і кмітливість.

Відзначаємо чергову річницю з дня народження Провідника Організації Українських Націоналістів Степана Бандери. Напевно немає сьогодні, в час війни за незалежність і соборність, більш звеличуваної і більш засуджуваної постаті в новітній українській історії, ніж Степан Бандера. В ці дні замислюємося, чому так є, чому в одних постать Провідника ОУН викликає захоплення і прагнення наслідувати, а в інших – панічний страх і ненависть.

Німецький журналіст Гоппе у ефірі радіостанції міста Кельн взяв інтерв’ю у лідера ОУН Степана Бандери. Сталося це у 1954 році. Публікуємо повну версію цієї розмови.

Наша кнопка:



<a href="https://bandera.if.ua/" target="_blank"><img src="https://bandera.if.ua/ImgEngine/museum-bandera.gif" alt="Історико-меморіальний музей Степана Бандери" width="88" height="31" border="0"></a>