У четвер, 21 листопада 2024 року в День Гідності та Свободи, вшанували пам’ять підпільників Карпатського Крайового Проводу ОУН, загиблих 18 листопада 1950 року в урочищі Глибокий потік. Традиційно,  Історико-меморіальний музей Степана Бандери організовує похід на місце останнього спочинку восьми підпільників, серед яких Провідник Карпатського крайового проводу ОУН Степан Слободян – “Єфрем”.

Виготовили і встановили пам'ятну нержавіючу таблицю з повним переліком загиблих. Зміни зроблено у зв'язку з проведенням комплексних робіт по ідентифікації загиблих підпільників. Врезультаті досліджено, що воський підпільник, раніше невідомий - це Михайло Лохманець "Шутка" - комендант Окружної боївки СБ.

У цей день ми вшановуємо наших Героїв, згадуємо з вдячністю та молитвою.  Поминальну панахиду відслужив місцевий парох о. Ярослав Мельничук. Хвилиною мовчання було вшановано всіх Героїв, які віддали своє життя за Україну. Прозвучали повстанські пісні, зокрема Гімн українських націоналістів «Зродились ми великої години». Віддати шану підпільникам ОУН зібралися жителі сс. Старого Угринова, Бережниці, Новиці, Крехович.

 Пам’ятаємо  всіх, хто віддав своє життя в час національно-визвольних змагань ХХ ст. і тих хто продовжив боротьбу за незалежність української держави, за свободу і гідність нашого народу сьогодні.

У неділю, 17 листопада 2024 р. відбулися заходи по вшануванню пам'яті полеглих вояків УПА та підпілля ОУН. 

Провели віче та відслужили панахиду у с. Слобода Рівнянська біля пам'ятного хреста, де загинули: Іванишин Ярослав - "Скригулець", Печеняк Василь - "Боровик", Цюпик Роман - "Місько", Мельник Микола - "Снігур". Участь у заході взяли працівники Історико-меморіального музею Степана Бандери, Перегінська та Брошнівська станиці Братства вояків ОУН-УПА, Івано-Франківська громадська організація "Повстанець" і мешканці цих сіл.

 Учасники заходу організованою колоною переїхали на околицю с. Рівня, де на березі річки Лімниця місцевий парох здійснив чин освячення пам'ятного хреста та інформативної таблиці. Дана таблиця виготовлена з ініціативи завідувача Історико-меморіального музею Степана Бандери Степана Лесіва, та Перегінської станиці Братства вояків ОУН-УПА (керівник Роман Корінь),  фінансову  підтримку для виготовлення таблиці надало Комунальне підприємство "Пам'ять" (керівник Василь Тимків). На цьому місці разом з Кузем Володимиром - "Русланом" загинули: Шпитальний Василь Григорович, 1924 р.н., с. Хотінь, "Жук", охоронець референтури пропаганди Калуської округи ОУН; Музичин Василь Петрович, 1922 р.н., с. Рівня, вояк відділу УПА "Опришки", "Моряк" , з червня 1946 р. охоронець референтури пропаганди Калуської округи ОУН; "Грицько", "Козак", 1922 р.н. с. Томашівці, референт СБ Калуського надрайонного проводу ОУН.

1 листопада минуло 80 років із дня героїчної загибелі нащадка Франкового роду – найстаршого онука Онуфрія Франка (по лінії доньки Розалії) Івана Ґонти, відомого під псевдо «Гамалія» (4 липня 1913 р., с. Збора – 1 листопада 1944 р., с. Грабівка), котрий загинув у нерівному бою з військами НКВД поблизу Грабівки.

14 листопада у Краєзнавчому музеї Калущини проведено круглий стіл, приурочений до цієї трагічної, хоча і звитяжної, дати. У ньому взяли участь музейні працівники Калуша, Старого Угринова, науковці, історики, краєзнавці, місцеві просвітяни, бібліотекарі, союзянки, громадські діячі і всі, кого цікавить історія рідного краю. Говорили про героїчну постать Івана Ґонти і про історичну подію, яка відбулася на теренах Калущини – у Чорному лісі, коло Грабівки, в урочищі Гуркало – 80 років тому.

Перед початком круглого столу начальник управління культури, національностей і релігій Любов Джуган з нагоди відзначення 10-річчя Меморіального музею «Калуська в’язниця» вручила Подяку міського голови першій директорці «Музейно-виставкового центру Калуської міської ради» Уляні Паньо, а в. о. голови Калуської міськрайонної історико-просвітницької організації «Меморіал» Богдан Яневич – подяку обласного товариства «Меморіал» громадському діячеві Богдану Петрині.

Перш ніж розпочати захід присутні помолилися за тих, хто спокон-віків віддавав свої життя у боротьбі за вільну Українську державу, в тому числі і за тих, що боролися в середині минулого століття, серед яких Іван Ґонта-«Гамалія», а також за наших сучасників, завдяки кому маємо змогу нині спокійно працювати, проводити такі заходи – за тих, хто загинув у нинішній російсько-українській війні.

Про Іван Ґонту, його рід розповіла наукова співробітниця Музею-оселі родини Івана Франка в Підгірках Дарія Ониськів. Вона також акцентувала на тому, хто саме досліджував тему, яка стосується Івана Ґонти і бою коло Грабівки. «Поряд із іншими дослідниками про Івана Ґонту-«Гамалію» та інших борців за вільну Україну із роду Франків неодноразово у різних фахових журналах і газетах писали представники підгорецької гілки львівські науковці – докторка історичних наук, професорка св. п. Оксана Франко і її син кандидат історичних наук Андрій Франко. Їхнє дослідження «Іван Ґонта (Гамалія) – національний герой з Франкового роду» поміщене в першому томі збірника наукових статей «Калуські історичні студії» (2017). Тут, звичайно, згадується і той нерівний звитяжний бій 1 листопада 1944 р. коло Грабівки, – зауважила вона. – Про цей бій у Чорному лісі йдеться у дослідженні Петра Ганцюка «Спецоперація органів НКВС і НКДБ з ліквідації керівного складу ОУН і УПА Станіславської області в жовтні-листопаді 1944 р. на теренах Калущини» (Т. 2 «КІС»). Досліджує цей період завідувач Історико-меморіального музею Степана Бандери в Старому Угринові Степан Лесів і його співробітники. Писав про Івана Ґонту і калуський краєзнавець Микола Когут. У місцевих ЗМІ цю тему висвітлювали наукові співробітниці Музею-оселі родини Івана Франка Христина-Лідія Іваницька, Любов Бойко і Наталія Мельник».

Оскільки з Франкового роду за волю України в рядах УПА загинуло п’ять Іванів, то директор «Музейно-виставкового центру Калуської міської ради» Олег Відливаний розповів про братів Маґасів із цього роду, які загинули у криївці «Черемоша», що нині входить у структуру МВЦ, і запросив усіх бажаючих побувати там на екскурсії.

Про сам бій в урочищі Гуркало і його наслідки говорив провідний науковий співробітник Краєзнавчого музею Калущини Іван Тимів. Від Степана Лесіва, завідувача Історико-меморіального музею Степана Бандери в Старому Угринові, присутні почули про нові деталі цього трагічного бою, а також про цьогорічне вшанування загиблих у Грабівці.

Спогадами свого батька про Івана Ґонту поділилася уродженка с. Збора, вчителька української мови і літератури Зборянської гімназії Тетяна Журавльова. Вона також висловила думку про те, що варто б встановити в селі пам’ятну дошку герою-односельцю.

Слово взяв і ветеран УПА – 92-річний Антон Мазур. Він повідомив, що його братові вдалося благополучно відійти з того місця, де 80 років тому відбувся той трагічний для Івана Ґонти-«Гамалії» бій.

Присутні на заході жваво обговорювали почуте, ставили запитання, вносили пропозиції.

Доцентка Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Наталія Салига наголосила на важливості доносити історичну правду до школярів, до молоді. Присутні пропонували різні шляхи і методи щодо залучення молодого покоління до вивчення історичної правди.

Також виступали кандидат історичних наук, викладач історії та філософії ДВНЗ «Калуський політехнічний фаховий коледж» Ігор Ільницький; громадський діяч, народний депутат ВР України ІV-го, V-го скликань Євген Гірник; заступниця директора «Музейно-виставкового центру Калуської міської ради», депутатка міської ради, голова Калуського міськрайонного об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка Леся Кирилович та інші громадські діячі м. Калуша.

Учасники круглого столу запропонували звернутися до Верхнянської ТГ щодо встановлення пам’ятної дошки Івану Ґонті-«Гамалії» в його рідному селі – Зборі. А також до Новицької ТГ – щодо відновлення пам’ятного знака загиблим у Грабівці, який наразі знаходиться в неналежному стані.

Працівники Історико-меморіального музею Степана Бандери на чолі із завідувачем Степаном Лесівим, в 95-ту річницю з дня народження, вшанували українського поета, члена Української гельсінської групи, останнього Крайового провідника ОУН, політв'язня радянського режиму  - Зеновія Красівського. 

У неділю, 3 листопада у с. Грабівка відбулося вшанування пам’яті вояків УПА “Гамалійців”, загиблих 1 листопада 1944 року. У поминальному заході взяли участь краєзнавці Калущини на чолі із завідувачем Історико-меморіального музею Степана Бандери Степаном Лесівим, Долини,  Івано-Франківська.

На цвинтарі с. Грабівка на могилі перепохованих провідників референтури Служби Безпеки Центрального Проводу ОУН, зокрема Василя Турковського – «Павла», Тимофія Галіва – «Скалюка», Мирона Голояд – «Роман» та курінного УПА Івана Гонти – “Гамалії” з побратимами, місцевий парох відслужив панахиду.

Перед присутніми виступили: місцевий парох, від товариства «Повстанець» виступив Петро Галига, завідувач Історико-меморіального музею Степана Бандери Степан Лесів та сільський староста Михайло Срібняк.

Степан Лесів наголосив на необхідності згадати в молитвах командирів та вояків УПА, діячів підпілля ОУН боротьба та загибель яких стосується всього ареолу с. Грабівки.

У подальшому, поминальними молитвами та історичним екскурсом про героїку боротьби, вшановано могили та місця загибелі великого числа борців. Зокрема, могила командира відділу УПА 84 “Рисі” ТВ23 “Магура” Матвія Сьомака – “Гонти”, з шістьма побратимами. А також кілька рядів безіменних могил вояків УПА та підпільників ОУН похованих в цій частині цвинтаря.

         Біля церкви за давнім українським звичаєм насипано велику могилу першому загиблому вояку УПА із с. Грабівки. Цей стрілець належав до відділу легендарного командира Василя Андрусяка “Різуна” і загинув у бою з німцями в с. Ляндестрай (тепер с. Зелений Яр) 10.02.1944 року.

         Дорога між церквою та школою  є свідком численних героїчних епізодів боротьби вояків УПА та підпільників ОУН з московськими окупантами.

6 січня 1946 року в бою з прикордонниками був смертельно поранений сотенний УПА Федір Греченюк – “Буря».

7 квітня 1953 року в бою з облавними військами загинули Микола Корж – “Сокіл”, –  сотенний УПА, а відтак провідник ОУН Лисецького району і Антон Галайда – кущовий провідник ОУН на Яремчанщині. До речі, зберігся ще будинок, з горища якого “Сокіл” зі своїми охоронцями вбили капітана кдб Романова.

На старому цвинтарі біля дороги поховано сотенного УПА Михайла Орищука – “Бойко” та шестеро стрільців, які   загинули  в   бою   з   окупантами   21 січня 1945 року біля с. Посіч.

На цьому ж цвинтарі поховано стрільців відділу Івана Гонти – “Гамалії”, які загинули в бою з німцями в липні 1948 р.

         Поряд поховано командира чоти Антона Пракса – “Мороза” та стрільців УПА, які загинули в бою з диверсійним радянським загоном командира Кулагіна.

         Вшанували пам’ять Провідника ОУН Степана Бандери, погруддя якого встановлено біля школи в с. Грабівка.

Біля Народного дому пошанували пам’ять загиблого Василя Романіва – “Кузьму”, командира чоти політвиховника відділу “Заведії”.

Вклонилися пам’яті на місцях останнього спочинку Федора Зварича – “Волиняка”, командира чоти відділу “Хортів” та Федора Іванишина – “Миші”, командира чоти відділу “Лебеді”.

У сусідньому с. Завій вшанували пам’ятні хрести, на місцях яких загинули:

-         Марія Дзундза – друкарка в підпіллі ОУН;

-         Ярослав Мартинець – “Берест”, лікар куренів “Різуна” і “Прута”, і його охоронці Микола Тимків – “Муха” і Василь Оленчук – “Калина”, котрі загинули 15 лютого 1948 року;

-         Йосип Солдан – “Ярема”, референт СБ Калуського надрайонного проводу ОУН і Олекса Гринчак – “Верховинець” – слідчий референтури СБ Калуського надрайонного проводу ОУН.

На узліссі між селами Завій та Бережниця пошанували боївку “Нечая”, де загинули: Федір Липович – “Нечай”, Михайло Луців – “Морок”, Василь Галій, стрілець псевдо “Чорний”.

   Цьогоріч відзначається 110-та річниця утворення Легіону УСС та прийняття ними присяги. З цієї нагоди в Стрию 24 жовтня відбулася наукова конференція «Українське січове стрілецтво – слава, звитяга, героїзм», яку організував краєзнавчий музей «Верховина». Завідувач Історико-меморіального музею Степан Лесів виступив доповіддю. 

   З вітальними словами до учасників конференції звернулися професор, доктор філологічних наук, голова Міжнародної асоціації франкознавців Михайло Гнатюк та директор Стрийського краєзнавчого музею «Верховина» Микола Закусов.

 Український Січовий Стрілець, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплини крові. Так мені, Господи Боже й Архангеле Михаїле, допоможіть. Амінь». Ці слова присяги від молоді прозвучали, як продовження традицій воїнів УСС і ЗСУ.

Пленарне засідання конференції розпочав магістр історії, начальник управління культури та розвитку туризму Дрогобицької міської ради Володимир Ханас з доповіддю «Особисті листки Головної книги  про командний склад стрільців бригади Українських січових стрільців, як джерело для поіменних списків Легіону УСС». Продовжили засідання кандидат історичних наук, директор ДІКЗ «Нагуєвичі» Богдан Лазорак своїм коротким, але досить інформативним виступом «Бились, як леви..»: ключові воєнні кампанії Січових Стрільців за «Франкову Каліфорнію» у 1914-1919 роках» та директор історико-меморіального музею Степана Бандери в Старому Угринові Степан Лесів.

отілося відмітити, що географія учасників була досить обширною: окрім Стрийщини, це і Самбірщина, і Жидачівщина, і Сколівщина, і Долинищина, Калущина,  Дрогобиччина.

Виступи усіх доповідачів були цікавими та змістовними. Учасники конференції почули доповіді кандидата історичних наук Наталії Петрик, директора Бродівського історико-краєзнавчого музею Василя Стрільчука, аспіранта Дрогобицького педагогічного університету, хранителя фондів ДІКЗ «Нагуєвичі» Назарія Юрчишина, краєзнавиці Володимири Качмар, письменниці та краєзнавиці Таїсії Гайдукевич, голови Стрийської Всеукраїнського братства станиці ОУН-УПА Ярослава Ільківа, наукової співробітниці Бродівського історико-краєзнавчого музею Стефанії Морозюк, кандидата з мистецтвознавства з Моршина Ольги Ямборко та багатьох інших поважних науковців, мистецтвознавців, дослідників та краєзнавців.

29 жовтня 2024 р. колектив Історико-меморіального музею Степана Бандери на чолі із завідувачем Степаном Лесівим долучилися віче-реквієму «Голос пам’яті» в Дем'яновому лазі. У спільній молитві згадали всіх невинно убієнних наших земляків, які загинули мученицькою смертю від рук московського ката.

Розкопки розпочалися 21 вересня 1989 року, коли врешті команда фахівців натрапила на страшні знахідки – людські рештки. Тривали роботи 40 днів. Було знайдено три могили і в них останки 524 людей. Тисячі людей за ті 40 днів побували у Дем’яновому Лазі. Шукали рідних. Після Дем’янового Лазу ще проводили розкопки в центрі Івано-Франківська, у Посічі, у Яблунові… Загалом на Прикарпатті понад 70 місць масових поховань жертв комуністичного режиму.

«Як тоді, в 40-х роках минулого століття, так і тепер український народ страждає від рук московського ката. Наш святий обов’язок – пам’ятати ці трагічні сторінки нашої історії, пам’ятати ціну, яку доводиться платити за право бути вільними», - зазначила голова Івано-Франківської ОВА Світлана Онищук.

   15 жовтня 2024 року минає 65 річниця з дня вбиства провідника ОУН, Героя України із Старого Угринова – Степана Бандери. З цієї нагоди у рідному селі українського націоналіста провели заходи з його вшанування.

   Традиція вшанування пам’яті Провідника ОУН в його рідному селі започаткувалася ще у далекі 1980-ті рр. Відтоді, щорічно громадськість збирається на поминальні заходи.  Місцевий парох о. Ярослав провів панахиду за Степаном Бандерою та усіма борцями за волю і незалежність України. Зокрема, воїнів ОУН-УПА, військовослужбовців ЗСУ, які віддали своє життя за краще майбутнє України.

   У заході взяли участь представники Калуської та Новицької громад.

   14 жовтня на присілку с. Люча було осв’ячено пам’ятник знак на місці переможного Рушірського бою «Березівської» сотні УПА з совєтськими окупантами.

   В програмі заходу взяв участь завідувач Історико-меморіального музею Степан Бандери Степан Лесів, де озвучив об’єктивні обставини Рушірського бою. В контексті цього інформовано про перебіг 3 лютого 1945 р. Перелічено офіцерський склад загиблих совєтських окупантів, який очолював командир 256-го конвойного полку внутрішніх військ нквд підполковник Ніколай Дєргачов, вказано про понад 100 загиблих солдатів цього підрозділу. З’ясовано обставини підготовки проведення та завершення бойових дій «Березівської» сотні під командуванням Михайла Юрцуняка – «Юрка». Наголошено про особистий внесок та бойову звитягу командира чоти «Березівської» сотні Героя України Мирослава Симчича – « Кривоноса».

Підготувала 

Ольга Чолій

   Над річкою Лімниця на околиці с. Рівня з ініціативи Історико-меморіального музею Степана Бандери (керівник Степан Лесів) та Перегінської станиці Братства вояків ОУН-УПА (керівник Роман Корінь) встановлено символічний хрест на місці загиблих підпільників ОУН 28.08.1948 р. Серед загиблих: референт пропаганди Калуської округи ОУН – Володимир Кузь – «Руслан», референт СБ Калуського надрайонного проводу ОУН – «Козак», «Гресько», охоронці референтури пропаганди Калуської округи ОУН – Василь Шпитальний – «Жук», Василь Музичин – «Моряк».

   На даний час проводяться роботи по формуванню та виготовленню історичної довідки про загиблих. В подальшому будемо інформувати про відкриття та освячення пам’ятного хреста.

Підготувала 

Ольга Чолій

Я помолюся за вас, брати і сестри,

За ваші душі люблячі, палкі.

І за серця, що не боялись смерті,

За долі, що Вкраїні віддали

1 жовтня 2024 року відзначили 82-гу річницю створення Української Повстанської Армії і День захисника та захисниць України. На базі Історико-меморіального музею Степана Бандери в каплиці Покрови Пресвятої Богородиці о. Ярославом Мельничуком звершена божественна літургія та відслужена панахида в пам’ять полеглим за незалежність і свободу української землі в усі часи нерівної боротьби.  Хвилиною мовчання та спільною молитвою вшанували пам’ ять про тих, хто загинув, боронячи Україну.

З глибокою шаною схиляємо голови перед тими, хто залишив своє життя на полі болі заради нашого майбутнього. Вони віддали найцінніше – своє життя, щоб ми могли жити в вільній країні.

Нехай їхня пам’ять буде вічною, а їхній бух – живе в кожному з нас.

Заходи, по проведенню розкопок повстанського командира Павла Витвицького - "Мрії" та ексгумаційної роботи  завершилися перепохованням чотового УПА, уродженця с. Витвиця, у рідному селі біля церквим Святого Івана Богослова 8 вересня 2024 року.

Зорганізували захід Відділ освіти, культури, туризму, молоді, політики та спорту Витвицької с/р ТГ та Перегінська станиця Братства вояків ОУН-УПА. Наукову підпримку надав завідувач Історико-меморіального музею Степана Бандери. Вшанувати полеглого героя прибули історики, краєзнавці, дослідники, музейні працівники, делегації з Івано-Франківська, Калуша, Перегінська, Долини.

Світла пам'ять усім, хто віддав своє життя за Україну!

         У четвер, 1 серпня 2024 р. з ініціативи Історико-меморіального музею Степана Бандери (керівник Степан Лесів) при підтримці Івано-Франківського комунального підприємства «Пам’ять» (керівник Василь Тимків) та Перегінської станиці Братства вояків ОУН-УПА (керівник Роман Корінь) організовано розкопки повстанського командира Павла Витвицького – «Мрії». Відважний командир чоти «Мрія» із відділу УПА «Опришки» загинув у бою з совєтськими окупантами 2 березня 1946 р. Побратими похоронили його після бою на березі р. Лімниця на околиці лісу біля с. Кузьминець. Місцеві жителі знали про цю могилу і доглядали її.

         У 1969 році, коли прокладали дорогу до лісорозробки, тлінні останки було перенесено на кілька десятків метрів вище. На початку 1990-х років працівниками Брошнівського лісгоспу могилу облаштовано і встановлено нержавіючий хрест.

         Про ці події розповідали очевидці п. Яків Ганцюк та п. Дмитро Савчук.

         Під час написання наукового збірника «Курінь УПА «Промінь» (автори Степан Лесів та Петро Ганцюк) ідентифіковано, що загиблий командир чоти «Мрія» це Павло Витвицький і складена його біографічна довідка. На підставі цих даних Перегінським Братством вояків ОУН-УПА виготовлено і встановлено таблицю з біографічними даними полеглого.

         Для проведення розкопок організувались краєзнавці та активісти краю: Степан Лесів, Оля Чорній, Роман Корінь, Ярослав Люльчак, Ярослав Савчук, Тарас Федоришин, Степан Зорій, Іван Вівчарук, Василь Романів, Марія Базюк, Любов Мельничук. Під час проведення розкопок захоронення повстанського командира виявлено на глибині 0.8 метра.

         Після проведення ексгумаційної роботи тлінні останки складено і забрано для проведення медичної експертизи. В подальшому заплановано поховання командира «Мрії» з усіма військовими почестями в рыдному селі Витвиця.

         Вічна слава і пам’ять Героям України.

Підготував,

Степан Лесів

А ви знаєте, чому росіяни кажуть "на Україну"?

Професор дуже просто пояснив, чому росіяни  кажуть "на Україну"... У його словах велика мудрість. Прочитайте і багато зрозумієте.

Мабуть, уже всі знають, що казати "на Україну" - неправильно. Лиш "в Україну". Але росіяни вперто продовжують казати "на". Знаєте, чому вони так роблять? Просте, але геніальне пояснення дав професор. 

Чому "в Ізраїль " але "на Україну"? Багато років тому я навчався на журналістському курсі хайфського університету. Моїм керівником був професор Ноах Альперін. 

Серед родичав Ноаха не було виходців з росії або срср, але росіфйську мову він знав краще за мене. І оскільки я був єдиним російськомовним у групі, іноді ми починали з ним словесні баталії. І якось під час однієї суперечки я запитав Ноаха: чи знає він чому по-російськи говорять "на Україну"? "в Ізраїль", "в Англію", "у Киргизію", якщо туди комусь треба... але "на Україну"!

І Ноах, змінивши посмішку на серйозний, я б сказав, сумний вираз обличчя, поясни в: - це особливості російської мови.

Якщо росіяни йдуть на когось війною, то йдуть "на". Так було здавна.

Йшли війною на Царгород, на Орду, на Берлін, на шведів.

Якщо їдуть у гості - то їдуть "в". У Туреччину, Ізраїль, Німеччину. З українцями воювали завжди. Тому завжди йшли "на Україну", як на війну. Іншого пояснення я більше не чув. Автор - Boris Brestovitsky.

Чотовий УПА Павло Витвицький – “Мрія”

(24.05.1917 – 2.03.1946)

Народився у с. Витвиця Калуського району Івано-Франківської області в родині селян. Закінчив місцеву школу. Працював у господарстві батьків. Був активним у роботі українських громадських організацій, які діяли в рідному селі. Член ОУН.

На початку 1944 р. зголошується добровольцем до вишколу в самооборонному  кущовому відділі, який організовувала військова референтура Долинського повітового проводу ОУН. З березня по липень 1944 р., отримавши псевдо “Мрія”, проходить вишкіл у старшинській школі “Олені-1”. Після завершення навчання скерований інструктором-вишкільником самооборонних відділів на рідних теренах.

В листопаді 1944 р. з вишколеними новобранцями вливається до відділу УПА “Опришки”, який наново почав організовувати Володимир Депутат - “Довбуш”. Спочатку командував роєм у першій чоті командира “Галайди” – Володимира Горбая.  У січні 1945 р., як здібний командир, переведений на пост командира чоти сотні “Летуни” тактичного відтинку (ТВ) 23 “Маґура” воєнної округи (ВО) 4 “Говерля” УПА-Захід. У складі цієї сотні оперує на теренах Калуської округи ОУН, найбільше на Жидачівщині.

Восени 1945 р. отримав важке поранення і відійшов на лікування у рідні терени. Наказом Ч1/46 від 20 січня 1946 р. булавний “Мрія”, командир чоти відділу (вд) 81 “Летуни” відзначений Одною Срібною Зіркою за рани з важністю від дня поранення.

Після одужання, з кінця осені 1945 р., скерований до вд 88 “Опришки”. В цьому відділів за наказом командира “Довбуша” очолив підвідділ (пвд) 429.

Загинув у бою із чекістсько-військовою групою на горі біля присілка Кам’янець в околицях с. Осмолоди на Рожнятівщині. Похований на околиці цього села над берегом р. Лімниця. Згідно Наказу Ч.20 підвищення в ступенях вояків УПА-Захід від дня 16 липня 1946 р. булавний “Мрія” посмертно підвищений до ступеня  хорунжого з датою старшинства від 1 березня 1946 р.

Колектив Історико-меморіального музею Степана Бандери виславлює щирі співчуття донечці Яринці Мицик, рідним та близьким з приводу непоправної втрати. 

Світла пам'ять та вічний спокій п. Василю!