Михайло Оленюк – 80-річчя загибелі сотника УПА
27 липня 2025 року на дворі ряснів дощ, а в Староугринівській церкві Входу Господа в Єрусалим відбулася панахида та поминальне Віче на вшанування пам’яті командира сотні «Залізні» Української Повстанської Армії. Організаторами дійства були Івано-Франківська обласна громадська організація «Чорний Ліс» (голова Іван Жирик), Історико-меморіальний музей Степана Бандери (завідувач Богдан Яневич), сільська рада Новицької ТГ (голова Богдан Дадяк, заступник голови Ігор Пробоїв) і староста сіл Старого і Середнього Угриновів Любов Іванюк, Староугринівська греко-католицька церква (парох о. Ярослав Мельничук, голова церкви Володимир Луцан, паламар Ярослав Турчиняк) і парафіяни та хористи місцевого храму.
Після панахиди о. Ярослав Мельничук наголосив на необхідності за всякої можливості вшановувати пам'ять борців за незалежність України. Староста округу Любов Іванюк розпочала віче і після державного гімну «Ще не вмерла Україна» надала слово ініціатору заходу Іванові Жирику, який розповів про гостей, що приїхали на це вшанування з різних регіонів України – Донеччини, Харківщини, Луганщини та інших областей і Прикарпаття одягнених в однострої різних військових формацій з національною символікою. Він подякував громаді за організацію поминальної церемонії та надав слово завідувачу музею С. Бандери – Богдану Яневичу, який розповів присутнім про життєвий шлях Михайла Оленюка та вручив символічну «ПАМ’ЯТКУ» Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери, скріплену печаткою і підписом в. о. директора Оксаною Романів, представнику родини героя УПА – Володимиру Луцану, який зі своїми батьками і братом у 1998 році відшукали місце захоронення сотника в с. Гостів поблизу м. Тлумача.
Далі пролунало ще кілька виступів від гостей зі східних областей України, які тепер окуповані росіянами. Завершилося дійство духовним гімном у виконанні церковного хору «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни !» і окликами «Слава Україні!» – «Героям Слава!».
На символічній поминальній трапезі звучало багато спогадів як про героїв УПА так і про сучасних борців з московською агресією.
Михайло Оленюк («Ігор», «Олег»)
Народився 24 жовтня 1919 року в Угринові Старому Калуського повіту. Його батьки Іван (син Якова Оленюка і Марії Уляк) і Параска (донька Степана Рученчина і Марії Берложецької) були рільниками і володіли невеликими земельними ділянками на яких вирощували необхідні для проживання сім’ї продукти.
У 1930 році закінчив сільську народну школу і ще 2 роки продовжував навчання в Калуші. Михайло був однолітком і побратимом Богдана Бандери тому о. Андрій Бандера надав можливість йому переїхати до с. Ягольниці на Тернопільщину для допомоги по господарству тамтешньому пароху Володимиру Антоновичу та його дружині Катерині Глодзінській (рідній сестрі Мирослави Бандери), де в багатій бібліотеці господарів мав можливість займатися самоосвітою. У 1936 році повернувся до рідного села і став активним просвітянином, учасником руханково-пожежного товариства «Луг».
Після радянської окупації Західної України у 1939 році Оленюк нелегально переходить на територію Генерал-губернаторства, проходить військовий вишкіл ОУН у Кракові, мабуть ставши до лав Українського Легіону «Соловейко» сформованого Олексою Луцьким з с. Боднарів. У 1942—1943 роках служив в Українській допоміжній поліції, але згодом перейшов до УНС (Української Національної Самооборони), де виконував функції інструктора-вишкільника. Від осені 1943 року вступає до сотні «Змії» командира «Різуна». В січні-березні 1944 року — політвиховник сотні з позивним «Ігор», невдовзі — очолив четверту чоту.
Навесні 1944 року направлений у старшинську школу «Олені-1», яку закінчив у званні булавного. Влітку того ж року призначений чотовим сотні «Месники» ТВ-22 «Чорний ліс», а з жовтня очолив новосформовану сотню «Залізні»* куреня «Смертоносці» та був підвищений до звання старший булавний із псевдом «Олег».
В лютому 1945 року сотня перейшла до складу куреня «Дзвони». 15 квітня 1945 року Михайло Оленюк був підвищений до звання хорунжого, а вже наприкінці місяця сотня повернулася до складу куреня «Смертоносці».
Важко поранений у бою з відділами НКВС в Гуковому лісі біля села Гостів на Тлумаччині за різними свідченнями 14-17 травня, щоб не потрапити живим у полон, дострелив себе. Похований 18 травня 1945 року на місцевому сільському цвинтарі с. Гостів (тепер в Тлумацькій міській громаді в Івано-Франківській області).
|
