83-річниця трагічної загибелі Василя та Олександра Бандерів
Трагічний липень в родині Бандерів
Цими днями, 21-23 липня, минає 83-річниця з дня загибелі молодших братів Степана Бандери – Василя та Олександра, які стали жертвами польського та німецького терору. Вони як і інші члени родини, є прикладом самовідданості та жертовності. Долучившись до когорти тих, хто поклав своє життя на вівтар боротьби за незалежну Українську Державу, були закатовані в концентраційному таборі “Освенцім” (Аушвіц), який називали «млином смерті». Саме в цьому концтаборі опинилося чи не найбільше українських політв’язнів, заарештованих гестапо після проголошення «Акту відновлення незалежності України 30 червня 1941 року». Трагічна загибель обох братів Бандерів, практично в один час, показує, якою ціною здобували українські патріоти свободу в умовах тоталітарних режимів. Найкрашим вшануванням їх, буде не дати забути про їхній вагомий внесок в історію нашої держави та в боротьбу за її незалежність.
БАНДЕРА ВАСИЛЬ (1915–1942) – учасник національно-визвольних змагань, член ОУН, брат С. Бандери.
Народився 12 лютого 1915 р. Навчався в приватній школі ім. Шашкевича та Державній гімназії в Стрию (1926-1935 рр.). Член пластунського куреня “Червона Калина”.Закінчив агрономічний факультет Львівської політехніки у Дублянах та філософський факультет Львівського університету. Член Львівського повітового проводу ОУН (1937–1939).За виступ восени 1938 р. проти шовіністичної політики польських урядовців на одному із студентських зібрань у Львові був ув’язнений у концтабір “Береза-Картузька”. Після розпаду Польщі (1939 р.) повернувся до Львова. У другій половині жовтня 1939 р., перейшовши радянсько-німецьку демаркаційну лінію, разом із братом Степаном добрався до Кракова. Поселились на вул. Страшевського в квартирі, покинутій під час війни колишніми мешканцями. 11 серпня 1940 р. Василь Бандера одружився з Марією Возняк. 1–3 травня 1941р. був учасником другого Великого збору ОУН.
Від червня 1941 р. працював у станіславському обласному відділі пропаганди ОУН (тепер м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 15), допомагаючи обласній управі встановлювали українську владу (мадярські окупаційні війська не перешкоджали). З приходом у вересні 1941 р. німецьких військ, українських урядовців несподівано заарештували гестапівці. Закували й повели до в’язниці на вул. Білінського (тепер вул. академіка Сахарова), а по кількох днях відвезли до львівської в’язниці на вул. Лонського. Через декілька тижнів перевели до краківської тюрми “Монтелюпіх”, а 20 липня 1942 р. до концентраційного табору “Освенцім” (Аушвіц), де отримав ідентифікаційний № 49721. Замордований польськими наглядачами 21 липня 1942 р.
БАНДЕРА ОЛЕКСАНДР (1911–1942) – доктор політично-економічних наук, учасник національно-визвольних змагань, член ОУН, брат С. Бандери.
Народився 25 березня 1911 року. Вчився в Стрийській гімназії з українською формою викладання (1921–1929). Від 1928 року був членом старшопластунського куреня “Червона Калина”. Закінчив агрономічний відділ Львівської політехніки у Дублянах. Учасник національно-визвольних змагань, член ОУН від 1933 р. Навчався у Римській Вищій школі економічно-політичних наук і отримав вчений ступінь доктора політично-економічних наук. Був одружений з італійкою Марією Доміні. Член станиці ОУН у Римі, яку очолював професор Є. Онацький.
Під час німецької окупації переїхав до Львова й працював у секторі робітництва. Заарештований німцями в 1941 р. й відправлений до Краківської тюрми, а звідти у польський концтабір “Освенцім” (Авшвіц; в'язничний № 51020). 23 липня 1942 року замордований польськими наглядачами.
Його дружина М. Доміні, родичка італійського міністра Чіано, звернулась до італійського уряду, який надіслав запит у Берлін, що змусило адміністрацію концтабору розмістити українців в окреме приміщення й виводити на роботу окремою бригадою, щоб унеможливити зіткнення з поляками.
Підготувала
наукова співробітниця ІММСБ
Ольга Чолій
|
